Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 3. Договір довічного утримання (догляду)

Поняття договору довічного утримання (догляду)

Згідно зі ст. 744 ЦК за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Суть договору довічного утримання (догляду) зводиться до передачі майна однією особою іншій у власність в обмін на одержання утримання у вигляді коштів та (або) інших матеріальних благ та догляду у вигляді послуг. Вони надаються особі, що передає майно за договором, персонально і довічно. Майно стає власністю набувача одразу після оформлення договору і за життя відчужувача.

Характеристика договору довічного утримання (догляду)

1. Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач.

Згідно зі ст. 746 ЦК відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути лише фізична особа. Це випливає, власне, з природи цього договору – фізична особа може потребувати утримання та (або) догляду, яке їй надається за договором на відповідний період — до її фізичної смерті (довічно) – що теж притаманне тільки фізичній особі. Відповідно, юридична особа не може бути відчужувачем за цим договором.

Фізична особа може стати відчужувачем незалежно від її віху та стану здоров’я. З огляду на те, що на відчужувачів поширюються норми гл. 4 ЦК щодо дієздатності фізичних осіб, вік та стан здоров’я мають значення для них лише у контексті моменту виникнення (обсягу існуючої) дієздатності. Відчужувачем може стати будь-яка дієздатна фізична особа; при цьому не має значення ступінь її працездатності – за ЦК відчужувачем може бути і працездатна особа – важливим є лише її бажання довічно отримувати утримання та (або) догляд. Відчужувачами можуть бути і батьки, що діють від імені малолітньої дитини (з дозволу органів опіки і піклування).

На стороні відчужувача у договорі довічного утримання (догляду) може бути як одна, так і декілька фізичних осіб. Прикладом останнього є випадок, коли майно належить відчужувачам на праві спільної сумісної власності, зокрема, майно, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення співвласниками порядку користування цим майном (ст. 67 СК, ч. 2 ст. 747 ЦК).

Водночас законодавство не містить заборони виступати на стороні відчужувача особам, яким майно належить на праві спільної часткової власності.

Частина 4 ст. 746 ЦК дозволяє укладення відчужувачем договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи. У цьому разі, поряд з відчужувачем, в договірні відносини вводиться новий учасник – отримувач платежів (послуг із догляду). Ця особа не вважається відчужувачем, оскільки, власне, нічого не відчужує на користь набувача, проте згідно зі ст. 511 ЦК виступає кредитором стосовно останнього, тобто особою, яка вимагатиме від набувача виконання його обов’язків за договором довічного утримання (догляду), іншими словами, договір довічного утримання (догляду) укладається набувачем з відчужувачем, який передає набувачу відповідне майно, проте набувач здійснює платежі (надає послуги із догляду) не відчужувачу, а визначеній ним третій особі. Якщо договір довічного утримання (догляду) укладається на користь третьої особи, остання повинна бути чітко вказана в договорі.

Законодавство також не забороняє передбачити в договорі обов’язки набувача одночасно стосовно відчужувача і третьої особи (або осіб). У цьому разі на боці кредитора виникає так звана “множинність”, що вимагає підвищеної уваги до деталізації обов’язків набувача (боржника) стосовно кожної з таких осіб.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути як повнолітня дієздатна фізична, так і юридична особа. На відміну від відчужувача, щодо набувача – фізичної особи ЦК чітко закріплює не тільки обов’язкову наявність у неї повної дієздатності, але й встановлює віковий ценз – досягнення особою повноліття.

Можливість участі на стороні набувача юридичних осіб обумовлене характером його обов’язків – надання утримання та (або) організація догляду, виконання яких не залежить від юридичного статусу набувача. При цьому законодавство не пред’являє жодних вимог щодо організаційно-правової форми такої юридичної особи. Таким чином, набувачами можуть бути як комерційні, так і некомерційні юридичні особи. У тих випадках, коли набувачем є юридична особа, вона повинна бути організацією, для якої в силу ЇЇ правоздатності укладення такого роду договорів і надання послуг з утримання (догляду) є однією з цілей діяльності.

На стороні набувача можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб. У цьому разі вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності (ч. З ст. 746 ЦК) – тобто без визначення часток кожного з них у праві власності. Незважаючи на відсутність безпосередньої вказівки у Кодексі, за аналогією у договорі довічного утримання (догляду) не виключається участь декількох юридичних осіб, а також разом – фізичних і юридичних осіб.

У разі, якщо договір довічного утримання (догляду) укладався під час перебування набувача у шлюбі, за загальним правилом ст. 60 ЦК майно, набуте внаслідок укладання такого договору належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Після смерті відчужувача відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право розпоряджатися майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Під час дії договору довічного утримання (догляду) подружжя за взаємною згодою може користуватися майном, якщо це не суперечить умовам самого договору.

Законодавство допускає заміну набувача – фізичної особи за договором довічного утримання (догляду). Згідно зі ст. 752 ЦК обов’язки набувача – фізичної особи за договором довічного утримання (догляду) у разі неможливості їх подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення, можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім’ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

2. Відчужувач передає набувачеві нерухоме майно або рухоме майно, що має значну цінність. Загальною вимогою до відчужуваного за договором довічного утримання (догляду) майна є його оборотоздатність.

Згідно з Законом України від 1 липня 2004 р. ” Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (див. також ст. 181 ЦК) до об’єктів нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. ЦК як приклад нерухомого майна, що може бути предметом договору довічного утримання (догляду), називає житловий будинок, квартиру або їх частину тощо.

Крім того, ст. 191 ЦК вважає нерухомістю підприємство як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Згідно з цією статтею до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс також може передаватися за договором довічного утримання (догляду). Проте сьогодні переважна більшість договорів довічного утримання (догляду) укладається з приводу житлових приміщень будинків, квартир. Це зумовлено відсутністю в більшості громадян, що потребують утримання, іншого нерухомого майна, що належить їм на праві власності.

Крім того, відповідно до ст. 377 ЦК до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; незважаючи на наявність терміна “придбала”, ця норма поширюється і на відносини, що виникають з договору довічного утримання (догляду). Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Загальне визначення рухомого майна міститься у ч. 2 ст. 181 ЦК, яка до рухомих відносить речі, які можна вільно перемішувати у просторі. Закон України від 18 листопада 2003 р. “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначає рухоме майно як окрему рухому річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки. Категорія “значна цінність” стосовно рухомого майна як предмету договору довічного утримання (догляду) законодавством не визначена, тому визначається кожного разу окремо – на розсуд сторін.

Рухомим майном, що може бути предметом договору довічного утримання (догляду), може бути майно, яке за визначенням Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” належить до групи 2 основних фондів: автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них, вартість яких перевищує 1000 гривень (п. 8.2 ст. 8). До рухомого майна, що має значну цінність, також можуть бути віднесені, зокрема, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти.

Законодавство не містить заборони на те, щоб предметом договору довічного утримання (догляду) були майнові права. Предметом договору не можуть бути права вимоги, якщо вимога має особистий характер – зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди, авторські права1.

З метою забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) ч. З ст. 754 ЦК, зокрема, встановлюється, що втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.

3. Майно, що є предметом договору довічного утримання (догляду), передається відчужувачем набувачу у власність.

Зважаючи на те, що за договором довічного утримання (догляду) відчужувач повинен передати набувачу майно у власність, він, у свою чергу, повинен мати це майно на праві власності. Також оскільки відчужувач повинен передати майно у власність набувачу, останній повинен мати право його прийняти, тобто стати його власником.

Законодавством України установлені певні обмеження щодо можливості окремих осіб бути власниками відповідного майна. Наприклад, Земельним кодексом України встановлено заборону на придбання у власність іноземними юридичними та фізичними особами, а також особами без громадянства земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а ділянки, придбані такими особами у спадщину (за аналогією – і за договорами довічного утримання), підлягають відчуженню протягом одного року (ст. ст. 81-82). У такому разі укладення договору довічного утримання (догляду) виключається, оскільки набувач хоча і стає одразу власником майна, розпорядитися ним (в тому числі відчужити) до моменту смерті відчужувача, як вимагає Кодекс, він не може.

Згідно зі ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, відповідно, з моменту набуття права власності на майно, що є предметом договору довічного утримання (догляду), ризик випадкової його загибелі переходить до набувача.

4. Набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом.

За змістом Закону України від 13 січня 2005 р. “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.

Поняття “догляд” законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров’я, умовами побуту тощо. Догляд не обов’язково пов’язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором, тощо.

Згідно зі ст. 749 ЦК у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов’язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Крім того, набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати Його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем (ч. З ст. 754 ЦК).

Також набувач може бути зобов’язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду)- У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦК).

Договір довічного утримання (догляду) може передбачати як суто обов’язки набувача щодо утримання відчужувача, так і обмежуватися обов’язками набувача з догляду за відчужувачем без матеріального його забезпечення; проте ці обов’язки можуть бути поєднані. У будь-якому разі конкретний обсяг обов’язків набувача визначаються договором.

5. Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги із догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

За ст. 755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути припинений у зв’язку зі смертю відчужувача або шляхом його розірвання за рішенням суду. При цьому розірвання договору довічного утримання (догляду) відбувається:

1 ) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Припинення договору довічного утримання (догляду) у зв’язку зі смертю відчужувача відповідає строковій природі цього договору. При цьому для припинення договору немає значення, внаслідок чого настала смерть відчужувача – хвороба, старість тощо (природні чинники) чи внаслідок застосування насилля з боку інших осіб (каліцтво, доведення до самогубства). В останньому випадку особи, зазначені у ст. 1200 ЦК, мають право на отримання сум, які виплачувалися за договором довічного утримання (догляду) за життя відчужувача, проте вже не за договором і не від набувача, а в силу вказівок закону.

У разі смерті набувача – фізичної особи можливе як припинення договору довічного утримання (догляду), так і його продовження. За ст. 757 ЦК обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. У разі, якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно, а договір довічного утримання (догляду) припиняється.

Подібним чином вирішується питання щодо продовження договору довічного утримання (догляду) щодо набувача – юридичної особи, якщо вона припиняється шляхом реорганізації. У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов’язки за договором довічного утримання (догляду).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків є прикладом так званої “відповідальності без вини” набувача. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Згідно з ч. 2 ст. 756 ЦК у разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.

Стаття 755 ЦК не конкретизує підстави, за яких набувач може висунути вимоги щодо розірвання договору довічного утримання (догляду) (п. 2 ч. 1). На нашу думку, такими підставами можуть бути:

1) неможливість виконання набувачем договору з підстав, що мають істотне значення (наприклад, хвороба набувача), невигідність договору довічного утримання (догляду) для набувача (наприклад, коли сума, належна до сплати за договором довічного утримання (догляду), відповідно до закону була збільшена настільки, що внаслідок виплати збільшеної суми набувач втрачає вигоди, на одержання яких він міг розраховувати при укладенні договору (ст. 535 ЦК);

2) у разі істотного порушення договору відчужувачем (наприклад, непередання майна за договором, передання майна із необумовленими недоліками чи обтяженнями).

6. Відносини довічного утримання (догляду) оформлюються договором. Згідно зі ст. 745 ЦК договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами договору довічного утримання (догляду) вимоги закону про його нотаріальне посвідчення він є нікчемним з моменту його вчинення, тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання чого не вимагається судом. Проте якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ст. 220 ЦК).

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається рухоме майно, що має значну цінність, підлягає суто нотаріальному посвідченню. З моменту нотаріального посвідчення (або з!

Моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним) у набувача виникає право власності на майно, що передається за договором довічного утримання (догляду). Натомість, договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації згідно з п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671. У цьому разі договір вважається вчиненим, а у набувача виникає право власності з моменту державної реєстрації договору.

7. Згідно з ч. З ст. 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, а договір, який вимагає державної реєстрації – з моменту такої реєстрації. Нотаріальному посвідченню підлягає договір довічного утримання (догляду), предметом якого є рухоме майно, що має значну цінність, а нотаріальному посвідченню із наступною державною реєстрацією – договір довічного утримання (догляду), предметом якого є нерухоме майно.

Із моментом укладення договору довічного утримання (догляду) співпадає момент набуття набувачем права власності на його предмет. Згідно зі ст. 748 ЦК набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 Кодексу. Частина 3 цієї статті передбачає, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (у нашому випадку – договору довічного утримання (догляду), виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Це положення поширюється на випадки, коли предметом договору довічного утримання (догляду) є рухоме майно, що має значну цінність. Відповідно, на випадки передання нерухомого майна за договором довічного утримання (догляду) поширюється ч. 4 ст. 334 ЦК, згідно з якою право власності у набувача за договором про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.

8. Договір довічного утримання є консенсуальним і оплатним, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 3. Договір довічного утримання (догляду)