Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи
Смерть фізичної особи, спричинена протиправними діями іншої особи, породжує специфічні цивільні правовідносини з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Специфіка даного делікту полягає в тому, що шкода, заподіяна життю, яка спричинила смерть, не може бути відшкодована в натурі. Більше того, кредитором у даному делікті є не сам потерпілий, а інші особи, яким заподіяно шкоду внаслідок смерті потерпілого.
Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, визначений у ст. 1200 ЦК. Коло таких осіб можна поділити на дві групи:
А) непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання;
Б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Поняття “непрацездатні громадяни” надається ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника (ст. 36 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”).
Дитина потерпілого, народжена після його смерті, має право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, якщо вона народилася не пізніше десяти місяців після смерті потерпілого. У даному контексті потерпілими можуть вважатися виключно чоловіки.
Статтею 1200 ЦК визначені строки, протягом яких непрацездатні особи, які перебували на утриманні потерпілого, або на день його смерті мали право на одержання від нього утримання, можуть вимагати відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Ці строки залежать від статусу таких осіб.
Так дитина померлого має право на відшкодування шкоди до досягнення нею вісімнадцяти років. Якщо така дитина навчається у професійно-технічному або вищому навчальному закладі, тобто є учнем або студентом (слухачем, курсантом, стажистом тощо), а отже, не має ще власного заробітку, її право на відшкодування шкоди продовжується до закінчення нею навчання, але не більш як до досягнення двадцяти трьох років. Пленум Верховного Суду України передбачає, що таке право мають тільки учні або студенти денної форми навчання (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”). До дітей, в розумінні даного положення коментованої статті, слід прирівнювати також усиновлених потерпілого.
Чоловік, дружина, батьки (усиновлювачі) померлого, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, зокрема Законом України “Про пенсійне забезпечення”, мають право на довічне відшкодування шкоди, завданої смертю їх сина або доньки (усиновленої особи). Тобто в судовому рішенні про відшкодування шкоди не визначається загальна сума відшкодування, а встановлюється розмір періодичних платежів заподіювана шкоди на користь цих осіб.
Інваліди, які перебували на утриманні померлого, або мали право на утримання, мають право отримувати відшкодування шкоди протягом строку їх інвалідності.
Право на відшкодування шкоди” завданої смертю особи, також мають один з батьків (усиновлювачів) померлого або другий з подружжя чи інший член сім 7 незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Таке відшкодування має виплачуватися до досягнення дітьми, братами, сестрами, внуками померлого чотирнадцяти років. У даному випадку в коментованій статті йдеться саме про членів сім’ї померлого. Якщо догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого здійснювала особа, яка не належить до членів його сім’ї, така особа не набуває права на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.
Інші непрацездатні особи, які перебували на утриманні потерпілого, мають право на відшкодування шкоди, завданої його смертю, протягом п’яти років після його смерті.
Непрацездатним особам, які перебували на утриманні померлого і мають право на відшкодування шкоди у зв’язку з його смертю, відшкодування визначається у розмірі середньомісячного заробітку померлого (за одночасної смерті кількох потерпілих, які разом їх утримували, – в розмірі загальної суми заробітку померлих) за відрахуванням частки, що припадала на самого померлого і працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Призначений судом розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, є фіксованим та, за загальним правилом, не підлягає перерахунку. Випадки, коли допускається перерахунок, встановлені ст. 1200 ЦК та іншими положеннями законодавства. Так, у разі народження після смерті потерпілого дитини, зачатої за його життя, розмір відшкодування, що належить кожній особі, що має на це право, перераховується відповідно до фактичної кількості утриманців. Перерахунок суми відшкодування відповідно до фактичної кількості утриманців здійснюється також в разі призначення або припинення виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Крім того, відповідно до ст. 1208 ЦК збільшення розміру відшкодування може здійснюватися на підставі рішення суду в разі підвищення вартості життя або збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, не здійснюється автоматично. Для проведення збільшення необхідною є подача потерпілим заяви до суду та прийняття судом відповідного рішення.
Крім виплати компенсацій у зв’язку з втратою годувальника, на відповідальну особу покладається також обов’язок здійснити відшкодування витрат на поховання потерпілого. Такий обов’язок передбачений ст. 1201 ЦК. Особа, відповідальна за завдання шкоди смертю потерпілого, має відшкодувати витрати на поховання потерпілого та на спорудження надгробного пам’ятника. Оплату витрат на поховання (зокрема оплату ритуальних послуг) можуть здійснювати не тільки утриманці померлого, перелічені у ст. 1200 ЦК, а і будь-які інші особи (фізичні або юридичні, наприклад повнолітні працездатні родичі потерпілого або підприємство, де він працював). Тобто кредитором у даному зобов’язанні можуть бути будь-які особи, котрі ці витрати фактично понесли, навіть якщо такі особи є сторонніми потерпілому.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)