Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – РОЗДІЛ ІІІ. Окремі види договірних зобов’язань
Глава 14. Купівля-продаж
1. Поняття, юридичні ознаки та види договору купівлі-продажу
Функціонування економічного механізму будь-якого суспільства, в якому продукти виробництва виступають товаром, а взаємний обмін ними здійснюється за законом вартості, потребує використання відповідних правових форм організації обігу товарів, переходу їх від виробників до споживачів. Однією з правових конструкцій такого обміну є договір купівлі-продажу, який існує у всіх правових системах.
Визначення поняття договору купівлі-продажу в законодавстві здійснюється на стабільних і однозначних юридичних ознаках. Так, ст. 224 ЦК УРСР 1963 р. встановлювалося, що за договором купівлі-продажу продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Таке усталене і лаконічне визначення поняття договору купівлі-продажу знайшло своє відображення і в новому ЦК України, в ст. 655 якого записано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Однак не всі учасники цивільних правовідносин можуть набувати майно у власність. Так, відповідно до законів України (наприклад ГК України) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України, а майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою, яка перебуває на державному бюджеті, та казенними підприємствами, – на праві оперативного управління.
Таким чином, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов’язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену договором грошову суму. Це оплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід Його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення таких зобов’язальних правовідносин, які зумовлюють появу у покупця абсолютного речового права.
Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. Новим ЦК України прямо передбачена можливість укладення договору купівлі-продажу щодо майна, створеного (придбаного, набутого) продавцем в майбутньому (ст. 656). При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. У деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об’єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов’язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває право вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов’язкам продавця кореспондуються відповідні обов’язки та права покупця і навпаки.
Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов’язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладений договір не може вважатися дійсним або чинним. Оскільки за ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець не лише “зобов’язується” передати майно у власність покупцеві, а й “передає” його, то інколи цей договір в літературі пропонують вважати як консенсуальним, так і реальним. З цим не можна погодитись, адже даною нормою визначається момент виконання договору, а не питання його консенсуальності чи реальності.
Договір купівлі-продажу є одним з найефективніших засобів взаємозв’язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між фізичними особами, між організаціями (товариствами, підприємствами, установами), а також між організаціями та фізичними особами, що свідчить про його універсальність.
Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється ЦК України, законами України “Про захист прав споживачів”, “Про цінні папери і фондовий ринок”, “Про товарну біржу”, “Про приватизацію майна державних підприємств”, іншими законами та численними нормативно-правовими актами.
Певні правові засади використання договору купівлі-продажу закладені у Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання здійснюється суб’єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівліпродажу. І лише реалізація суб’єктами господарювання товарів з господарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 гк). Встановлення таких обмежень у застосуванні у сфері товарообігу договору купівлі-продажу не має свого логічного юридичного обгрунтування та сенсу з огляду на те, що договір поставки нині є фактично різновидом купівлі-продажу.
Залежно від особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об’єктів, особливостей способу укладення та виконання договору розрізняють кілька видів договору купівлі-продажу, зокрема:
А) договори купівлі-продажу в оптовій та роздрібній торгівлі; договори, що їх укладають на біржах та аукціонах;
Б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу;
В) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;
Г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки; г) договори купівлі-продажу об’єктів приватизації;
Д) форвардні та ф’ючерсні угоди купівлі-продажу.
Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.
Значну роль у становленні та функціонуванні ринкової економіки відіграють товарні і фондові біржі (об’єкт діяльності останніх – операції з цінними паперами), правове становище яких визначається відповідно законами України “Про товарну біржу” і “Про цінні папери і фондовий ринок”.
На біржі укладають різні договори (біржові операції), у тому числі й купівлі-продажу. Біржовим угодам (правочинам) притаманні всі юридичні ознаки цивільно-правових (позабіржових) угод (правочинів) і водночас вони мають свої характерні особливості. Так, відповідно до ст. 15 Закону України “Про товарну біржу” біржовою операцією вважається угода, що відповідає сукупності таких умов:
А) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;
Б) якщо її учасниками є члени біржі;
В) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не потребують нотаріального посвідчення і вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Порядок та умови здійснення біржових операцій регламентуються Правилами біржової торгівлі, які розробляють відповідно до чинного законодавства і затверджують загальні збори членів товарної біржі або уповноважений ними орган1.
Нині стала поширюватися аукціонна торгівля. Аукціон – це організаційно-правовий спосіб продажу товару в обумовлений час і в певному місці тому покупцеві, який на засадах змагальності запропонує найвищу ціну. Аукціони можуть проводитися на власний розсуд продавця (за встановленими ним правилами), на підставі актів законодавства (наприклад щодо об’єктів приватизації) та у примусовому порядку (наприклад за судовими рішеннями про продаж майна боржника).
Законом України “Про виконавче провадження” безпосередньо визначено порядок продажу з прилюдних торгів будинку, квартири, приміщення, земельної ділянки (ст. 62).
Можливий також продаж майна на конкурсних умовах. Таку форму купівлі-продажу застосовують переважно щодо об’єктів приватизації державного майна, порядок здійснення її визначено Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств. Відповідно до п. 4.1 цього Положення продаж об’єктів за конкурсом – це спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, що запропонував найліпші умови подальшої експлуатації його (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов – найвищу ціну (комерційний конкурс).
Новими для правової системи України є форвардні, ф’ючерсні та опціонні договори (контракти). При цьому врегульовані вони не цивільним, а податковим законодавством.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)