Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 59. Зобов’язання, що виникають з приводу рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи та зобов’язання, що виникають з приводу створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної або юридичної особи
1. Зобов’язання, що виникають з приводу рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
Деякі життєві ситуації, що складаються в реальній дійсності, можуть спонукати суб’єктів права, які не володіють необхідними повноваженнями та спеціальними навичками, до добровільного здійснення певних дій в цілях рятування здоров’я, життя або майна іншої особи. Як правило, такі вчинки пов’язані з виникненням надзвичайних ситуацій. У таких випадках особа за власною ініціативою намагається запобігти або як можливо зменшити шкоду, яка може бути спричинена життю, здоров’ю іншої особи або її майну. Прикладом таких дій, зокрема, можуть бути: гасіння пожежі, надання медичної допомоги, захист від нападу тварини.
Особливістю такого роду дій є те, що вони відбуваються без згоди зацікавленої особи. Ця особливість зумовлена тим, що життєві ситуації, які потребують рятувальних дій, виникають зненацька.
Ставлення особи, життя, здоров’я чи майно якої рятують, до того, що відбувається, не має юридичного значення оскільки, як правило, в таких ситуаціях особа знаходиться в стані, який не дозволяє адекватно оцінити ситуацію або взагалі особа в місці, де відбуваються події, відсутня. Наприклад: гасіння палаючого будинку і рятування майна сусіда, якого немає вдома; надання першої медичної допомоги особі, яка постраждала в результаті дорожньо-транспортної пригоди та перебуває в шоковому стані. Але в деяких випадках ці дії слугують підставою виникнення певних прав і обов’язків у особи, в інтересах якої вони відбуваються.
Правовідносини з приводу рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи регулюються гл. 80 ЦК України. Щоб відповідати нормам цієї глави, правовідношення має відповідати таким умовам.
По-перше, особа повинна здійснювати ці дії з метою рятування життя, здоров’я фізичної особи або майна фізичної чи юридичної особи, якому загрожує небезпека. Тобто дії повинні мати певну спрямованість, а саме відбуватися з метою запобігання шкоді здоров’ю або життю (рятування потопаючого, надання медичної допомоги тощо) або майну (рятування майна тимчасово відсутнього власника в умовах повені).
По-друге, особа яка рятує здоров’я та життя іншої особи повинна це робити за власною ініціативою, тобто вона не має бути наділена спеціальними повноваженнями на здійснення рятувальних дій. Такими повноваженнями вона може наділятися у зв’язку з виконанням нею свого професійного обов’язку, наприклад, працівник державної пожежної охорони, гірнично-рятувальна служба, рятувальник на воді.
По третє, дії пов’язані з рятуванням, повинні бути спрямовані на відвернення реальної загрози для життя, здоров’я особи або загрози для майна особи. Критерієм розмежування реальної та уявної загрози повинна бути очевидність несприятливих наслідків, які загрожують особі або її майну.
Четвертим критерієм є наявність шкоди, яка завдана рятівникові або його майну в результаті вчинення рятувальних дій.
По-п’яте, причинний зв’язок між шкодою, яка завдана особі-рятівнику або його майну, та рятівними діями, які він вчинив.
За наявності перелічених умов дії визнаються такими, що відповідають нормам статей і 161, 1162 ЦК України і породжують деліктне зобов’язання. Особа, яка діяла (рятувала), здобуває право на відшкодування завданої шкоди від держави чи від власника майна.
Суб’єктами зобов’язання, що виникає з приводу рятування здоров’я, життя фізичної особи або їх майна, є:
1) особа, яка здійснювала рятувальні дії;
2) особа, з метою рятування якої чи майна якої ці дії були здійснені.
Крім цього, серед суб’єктів правовідношення по рятуванню можна виділити ще одного – того, хто відшкодовує шкоду, – це держава або власник (володілець) майна.
У якості суб’єктів, які здійснюють відповідні дії, спрямовані на рятування можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Так, із норми ст. 1161 ЦК України випливає, що суб’єктом, який здійснює дії з рятування здоров’я та життя фізичної особи, може бути фізична та юридична особа. Частина 1 ст. 1162 ЦК України вказує, що в якості суб’єкта, який рятував від загрози майно іншої особи, може виступати лише фізична особа. Частина 2 ст. і 162 ЦК України припускає в якості суб’єкта, який рятував від реальної загрози майно, юридичну та фізичну особу.
Треба зазначити, що крім повністю дієздатних фізичних осіб, які можуть здійснювати рятівні дії, їх також можуть здійснювати і особи недієздатні або ті, які мають часткову, неповну дієздатність та обмежену дієздатність. Так, громадянин, визнаний недієздатним, може самотужки врятувати деяке майно від повені у квартирі відсутнього сусіда.
Юридичні особи можуть здійснювати в інтересах інших осіб дії, пов’язані з рятуванням життя, здоров’я чи майна іншої особи, але треба зауважити, що такими юридичними особами можуть бути тільки ті особи, для яких рятування не є однією з цілей діяльності. Якщо рятувальні дії здійснює юридична особа, для якої здійснення таких дій – одна з цілей діяльності (пожежна охорона, медична служба, ремонтні організації, органи охорони правопорядку тощо), то шкода, яку зазнали їх працівники в силу виконання своїх трудових зобов’язань, відшкодовується за нормами спеціального законодавства.
Особою, з метою рятування життя чи майна якої виконуються дії, може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Глава 80 ЦК України передбачає два види зобов’язань, які виникають внаслідок завдання шкоди особі, яка без відповідних повноважень здійснювала рятувальні дії. Вирішальне значення для визначення, на кого покладається обов’язок відшкодувати шкоду, має об’єкт, на який спрямовані дії рятівника. Так, ст. 1161 ЦК України, яка регулює зобов’язання по рятуванню здоров’я та життя фізичної особи, передбачено відшкодування шкоди державою. У статті 1162, яка регулює зобов’язання по рятуванню майна фізичної або юридичної особи, критерієм для вибору суб’єкта відшкодування є характер шкоди, якої зазнав рятівник. Відповідно до ч. 1 ст. 1162 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. Із змісту статті вбачається, що суб’єктами в цьому правовідношенні виступають особа-рятівник та держава.
Частина 2 ст. 1162 ЦК України передбачає, що шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. За нормами цієї статті відносини з приводу відшкодування шкоди виникають між особою-рятівником та власником (володільцем) майна.
Виникає питання стосовно визначення цінності майна, яке рятувалося, оскільки однієї переконаності сторони в тому, що майно є цінним, недостатньо. Істотність цінності майна може визначатися за домовленістю сторін зобов’язання, актами законодавства, адміністративними актами. У разі розбіжності в поглядах на цінність майна між потерпілим і відповідними органами держави оцінка майна провадиться судом1.
Цікавою видається норма п. З ч. 2 ст. 1162 ЦК України, відповідно до якої розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося. Це норма є своєрідним захистом інтересів особи, яка зобов’язана відшкодувати шкоду, оскільки ця особа є захищеною від зайвих витрат із відшкодування шкоди в тому випадку, коли рятувалася річ невисокої вартості, а майну особи-рятівника була завдана шкода, яка значно перевищує розмір речі, яка рятувалася. Крім цього, п. 2 ч. 2 ст. 1162 ЦК України зазначає, що шкода відшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода.
Відшкодування шкоди відбувається за нормами гл. 82 ЦК України “Відшкодування шкоди”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)