Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 47. Договір позики
1. Позика як форма кредиту
Цивільне законодавство регулює відносини з договору позики як одну з правових форм кредиту, що вимагає визначення юридичного поняття кредиту, встановлення місця позики як форми кредиту. Законодавчі цивільно-правові засади позики, інших форм кредитних відносин визначаються нормами гл. 71 ЦК України “Позика. Кредит. Банківський вклад”. Зазначена глава ЦК складається з трьох параграфів, присвячених регулюванню трьох самостійних цивільно-правових договорів (позики, кредитного договору, банківського вкладу), що грунтуються на понятті кредиту і в сукупності становлять систему правових форм кредитування.
Термін “кредит” може означати як економічне, так і правове явище, але їх не слід ототожнювати. В економічному розумінні під кредитом зазвичай розуміють відчуження (перевласнення) майна в борг шляхом передачі коштів (позиковий кредит) або відстрочки грошової вимоги, строк якої настав (товарний кредит), під умову повернення рівновеликої суми в майбутньому.
Кредит є універсальним інструментом вчинення майнового надання в борг, що супроводжує процеси виробництва, обміну, присвоєння та споживання матеріальних благ. Категорія кредиту існує в якості кредитних відносин і грошей.
Кредитні гроші є об’єктом матеріального світу, найбільш придатним для оперування ним у процесі кредитування. Кредитні відносини виникають унаслідок вияву довіри.
Економічна категорія кредиту охоплює сферу передачі будь-якого майна на засадах його повернення і, зокрема, стосується грошей, інших речей, визначених родовими чи індивідуальними ознаками.
У правовому значенні кредит є послугою з передачі коштів на засадах повернення такої ж кількості (власне кредит) або надання авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (кредит-фікція), що опосередковується кредитним договором, договорами позики, комерційного кредитування.
Виокремлюють дві форми кредитних правовідносин:
1) грошовий кредит (власне кредит) – виникає з договору позики і кредитного договору; тут гроші виконують функцію накопичення заборгованості, а не засобу платежу;
2) комерційний кредит (кредит-фікція) – виникає з договорів передачі інших, ніж гроші, майнових цінностей на умовах відстрочення чи розстрочення платежу, попередньої оплати; тут гроші виконують функцію платежу і опосередковано виступають засобом накопичення заборгованості.
Договірно-правовими формами кредиту виступають: 1) договір позики; 2) кредитний договір; 3) відстрочка та розстрочення оплати; 4) попередня оплата, яку інколи пропонують визнавати несамостійною формою кредиту з елементами позики.
Поняття позикових правовідносин і договору позики випливає з положень гл. 71 “Позика. Кредит. Банківський кредит”. Зазначена глава ЦК складається з трьох параграфів, присвячених, відповідно, договору позики, кредитному договору і договору банківського вкладу (депозиту).
Параграф 1 “Позика” цієї глави (статті 1046-1053) містить норми, що регулюють договір позики.
Зазначений договір є підставою і правовою формою регулювання позикових відносин, які можна розглядати в широкому і вузькому розумінні.
У широкому розумінні позикові правовідносини виступають як позика-борг, що виникає при будь-якому борговому зобов’язанні, в якому одна особа має заборгованість перед іншою.
У вузькому розумінні під позиковими правовідносинами слід розуміти по-зику-зобов’язання, що виникає на підставі приватноправових угод, в силу яких одна сторона передає у власність іншій стороні гроші або речі, визначені родовими ознаками, під зустрічне зобов’язання повернути їх у майбутньому в такій самій кількість і того ж роду.
У найзагальнішому вигляді позика полягає в наданні в борг грошей або інших споживних і замінних речей. Тому правовідносини, що виникають внаслідок договору позики між двома сторонами, породжують боргове зобов’язання.
З економічної точки зору відносини позики виконують допоміжну функцію, яка полягає в тому, що при їх здійсненні не створюється нова вартість або така вартість виникає в результаті повернення грошової суми з приростом.
Однак позикові відносини не є похідними від інших зобов’язань – вони існують юридично самостійно, завдяки специфіці об’єкта позики, що полягає у зворотному русі вартості1. З економічної точки зору об’єктом відносин позики виступає зворотний рух вартості між позикодавцем (кредитором) і позичальником на умовах оплати, зміст якого полягає у здійсненні за угодою позики трьох практично самостійних потоків грошових платежів: надання коштів, повернення наданої вартості, оплата за користування коштами.
Позикові правовідносини зумовлені характером обов’язку боржника в грошовому зобов’язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. Позика є зобов’язанням, в якому гроші виступають засобом передачі й накопичення заборгованості і не виступають платежем на її погашення між учасниками правовідношення.
Основною підставою виникнення позикових відносин є договір позики. Подібні позиковим відносини виникають і в деяких інших випадках (при видачі чека і векселя, оформленні державної позики і облігації, вчиненні банківських розрахункових операцій). Однак боргові вексельні зобов’язання, емісія облігацій і державних/комунальних позик, інші подібні боргові зобов’язання є позиковими лише в певному відношенні, на які поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)