Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 44. Договір консигнації
1. Поняття договору консигнації
Договір консигнації є тією договірною формою, яка не легалізована у чинному ЦК України, але широко застосовується суб’єктами підприємницької діяльності. Така конструкція зобов’язальних відносин між сторонами була запозичена українським практикумом із-за кордону, а пізніше включена до переліків договорів, що обслуговують посередницьку діяльність. Термін “консигнація” походить від латинського слова “consignatio” – письмовий доказ, документ. У словниках радянських часів консигнація визначалась як форма комісійного продажу товарів зі складу консигнатора в капіталістичних країнах.
У Декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”1 від 12 лютого 1993 р. договір консигнації згадується як такий, що обслуговує торгово-посередницьку діяльність (визначення його також відсутнє). Тільки у п. 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення” від 28 грудня 1994 р.2 вперше дається визначення договору консигнації в нормативному акті. Договір консигнації – це операція з реалізації товарів, відповідно до якої одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. Це визначення, на наш погляд, залишається до цього часу найбільш вдалим з усіх поданих у нормативних та наукових Джерелах.
В 1994 p., приймаючи Закон “Про оподаткування прибутку підприємств”3, законодавець знову повернувся до консигнаційної угоди. В п. 116 цього Закону зазначено: “Консигнаційна операція – це господарська операція, при якій консигнатор експортує певні матеріальні цінності (товар) за дорученням консигнанта з наступною їх реалізацією на комісійних засадах”. Не вдаючись зараз у детальний аналіз цих двох визначень, не можна не помітити трансформацію законодавства у визначенні цього поняття, на жаль, не в кращий бік. Особливо слід акцентувати увагу на штучне звуження сфери застосування консигнаційного договору. Словосполучення “консигнатор експортує” “пов’язує” консигнаційну операцію зі спеціальним суб’єктним складом – обов’язковою участю у цих відносинах іноземного елементу. Іншими словами, одна із сторін договору знаходиться і функціонує в іншій правовій системі. Але при такому підході одні й ті самі правовідносини для осіб, які здійснюють свою діяльність на території України як консигнанти, будуть консигнаційними, а якщо вони діють як консигнатори, то цей договір начебто перестає бути таким. Це, принаймні, видається дивним, якщо ще й враховувати, що на практиці ця модель договору знайшла широке використання між суб’єктами господарської діяльності України. В юридичному словнику-довіднику дається аналогічне визначення консигнації: “Консигнація – організаційно-правова форма торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, яка здійснюється на підставі укладеного договору”1. У прийнятій новій редакції Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” 1997 р. визначення консигнаційної операції уже відсутнє.
Але, незважаючи на все це, можна висловити думку, що наведені вище визначення є неточними і неповними. Тому можна було б запропонувати уточнити на законодавчому рівні визначення договору консигнації наступним чином: “За договором консигнації одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) впродовж визначеного часу, за обумовлену винагороду реалізувати від свого імені товари, що належать консигнанту, а консигнант зобов’язується поставляти товари та оплачувати надані послуги”.
Від договору комісії договір консигнації відрізняється: об’єктивно – обсягом повноважень і суб’єктивно – тим, що консигнація завжди вважається торговельною професією як консигнанта, так і консигнатора. За такими критеріями можна розмежувати всі визнані договірні моделі посередницьких договорів.
Відмінними рисами договору доручення і консигнації є те, що консигнатор виступає в торговому обороті від свого імені, тоді як повірений виступає від імені довірителя.
У договорі доручення відсутня подвійність правового положення повіреного, оскільки у нього виникає тільки одне правовідношення – з довірителем. Від свого імені повірений виступає лише перед довірителем. Дії повіреного, ЩО виходять за межі довіреності, не породжують жодних правових наслідків для довірителя, У внутрішніх правовідносинах консигнації юридична особистість консигнатора мало чим відрізняється від повіреного, елемент доручення в яких посідає визначальне місце, але не становить змісту всього консигнаційного зобов’язання. Внутрішнє правовідношення базується на повноваженні як і в усіх посередницьких договорах. І договір доручення, і договір консигнації закріплюють коло тих повноважень, у межах яких діє повірена сторона. Дії повіреного за цими договорами повинні бути виконані відповідно до вказівок довірителя. Але, на нашу думку, вказівки довірителя в договорі доручення більш суворо регламентують усю діяльність повіреного, пов’язану з виконанням доручення. У договорі консигнації ці свободи самостійно обирати модель поведінки.
Як і в комісійному зобов’язанні, особливістю договору консигнації є наявність зовнішніх правовідносин консигнатора. Консигнатор наче повністю відособлюється від консигнанта і виступає перед третіми особами від свого імені без доручення. Така самостійність консигнатора в цивільному обороті є найбільш характерною відмінною рисою як консигнаційного, так і комісійного правовідношення, де комісіонер посідає аналогічне становище. І щодо третіх осіб консигнатор (комісіонер) набуває права, несе обов’язки і приймає на себе відповідальність. У праві відособленого виступу від свого імені та несення самостійної майнової відповідальності перед третіми особами криється як юридична особливість, так і спільна ознака цих договорів.
Подвійність консигнаційного зобов’язання полягає не тільки в тому, що у ньому розмежовують внутрішні та зовнішні правовідносини, а й у поєднанні в ньому речових і зобов’язальних правовідносин. У договорі консигнації консигнантом завжди виступає власник як носій речового права чи інша особа, яка наділена правом володіння і розпорядження майном. При укладенні договору через повіреного стороною у договорі буде довіритель, а не повірений. Речі, які передаються на консигнацію, є власністю консигнанта. Укладення договору консигнації не свідчить про передачу майна у власність консигнатору. Консигнатор є носієм тільки зобов’язального права.
Особливістю консигнаційного договору є спроможність сторін передбачити умову про можливість придбання товару, що поставлений консигнатором і перебуває на консигнаційному складі. За такої умови вважається, що сторони обрали “неповоротну” консигнацію. При укладенні договору неповоротної консигнації у ньому передбачаються умови, що регламентують порядок переходу товару у власність консигнатора після закінчення строку консигнації та проведення розрахунків між сторонами. Частково зворотна консигнація означає, що консигнатор після закінчення строку консигнації зобов’язується купити нереалізовані товари, наприклад на певну суму або в певній кількості.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)