Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Застава майнових прав
Питання вказаного виду застави регулюються р. V Закону України “Про заставу”. Аналізуючи норми вказаного законодавчого акта, варто зазначити, що майнові права, які можуть стати предметом застави, мають грунтуватися на договорі, який встановлює право вимоги майбутнього заставодавця до третьої особи (наприклад договори поставки, купівлі-продажу, оренди тощо), відповідно до якого заставодавець є кредитором щодо третьої особи (наприклад постачальником, продавцем, орендодавцем). Заставодавець може виступати кредитором і щодо заставодержателя, наприклад за договором банківського вкладу. Враховуючи зазначене, вимоги даного розділу Закону України “Про заставу” регулюють питання застави тих майнових прав, які грунтуються на підставі договору, в зв’язку з чим не можуть регулювати відносини застави деяких інших майнових прав, зокрема таких, як майнові права інтелектуальної власності, які грунтуються на вимогах ст. 424 Цивільного кодексу України. Що стосується майнових прав на нерухомість, то їх застава має регулюватися, зокрема, Земельним кодексом України, законами України “Про іпотеку”, “Про фінансово-кредитні механізми та управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю”, “Про іпотечне кредитування та операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.
При оформленні в заставу майнових прав за договором банківського вкладу та складанні змісту договору застави слід враховувати також вимоги § 3 гл. 71 Цивільного кодексу України та постанови Правління НБУ “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами” від 3 грудня 2003 р. № 516. При заставі майнових прав за різновидом цивільно-правового договору, на підставі якого виникають ці майнові права, що пропонуються в заставу, слід керуватися відповідними главами Цивільного кодексу України, зокрема главами 54, 58, 61, 69 тощо. Такий поглиблений правовий аналіз законодавства необхідний для проведення правової оцінки такого договору та виявлення відповідних ризиків, які вказуватимуть кредитору, чи потрібно йому саме таке забезпечення.
Закон вимагає зазначення в договорі застави майнових прав особи, яка є боржником щодо заставодавця (ч. 2 ст. 49 Закону України “Про заставу”), наприклад, банк за договором банківського вкладу, орендар за договором оренди, замовник за договором про надання послуг тощо. Після укладення договору застави заставодавець зобов’язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.
Оскільки строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору, може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії (ч. 3 ст. 49 Закону України “Про заставу”), під час укладення договору застави таких майнових прав слід звертати увагу на строк дії договору, з якого випливають майнові права заставодавця. Безумовно, такий строк повинен перевищувати строк зобов’язання, яке забезпечуватиметься вказаними майновими правами. У разі якщо основне зобов’язання є довгостроковим (наприклад кредит, що надається на 20 років), то заставодержатель з метою збереження чинності застави майнових прав за відповідним договором має зобов’язати заставодавця в умовах договору застави забезпечувати пролонгацію дії договору, з якого випливають його майнові права (наприклад договір банківського вкладу укладати на новий строк в межах всього строку кредитування), а у разі неможливості – здійснити заміну такого предмета застави на інший.
У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. При цьому для здійснення такої оцінки може бути залучений суб’єкт оціночної діяльності відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Якщо в заставу пропонуються майнові права за договором про банківський вклад, то вартість застави складатиме розмір вкладу та/або процентів за ним, які має отримати заставодавець. Крім того, в заставу може бути оформлено частину майнових прав, що випливають з договору банківського вкладу, обтяження на яку (частину) реєструються в установленому законом порядку. При цьому, заставодавець матиме право вільно розпорядитися лише тією частиною вкладу, яка є необтяженою заставою.
Закон визначив певні обов’язки заставодавця та права заставодержателя (статті 50-51 Закону України “Про заставу”), які можуть покладатися на них, якщо інше не буде передбачено договором. Так, на підставі закону заставодавець зобов’язаний: а) виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права (тобто не створювати підстав для визнання недійсним договору застави та/або договору, з якого випливають майнові права, що становлять предмет застави, а саме – дотримуватися під час укладення таких договорів вимог закону щодо їх змісту, форми, наявності цивільної правосуб’єктності у сторін договорів та необхідних дозволів (погоджень) їх умов уповноваженими на те особами або органами, іншого); б) не здійснювати уступки заставленого права (відповідно до гл. 47 Цивільного кодексу України); в) не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості (наприклад, дострокове припинення договору, на підставі якого виникли ці майнові права, або висунення вимоги щодо отримання частини коштів з банківського вкладу, майнові права відносно якого передані в заставу); г) вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; г) надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право (зазначене може суттєво вплинути на стан застави, оскільки, наприклад, у разі відсутності у заставодержателя відомостей від заставодавця щодо тривалого невиконання перед останнім зобов’язань особою-боржником (зокрема внаслідок ліквідації такого боржника тощо), заставодержатель може втратити предмет застави або бути позбавлений можливості звернути стягнення на нього).
Закон наділяє заставодержателя правом: а) незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов’язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов’язки, передбачені ст. 50 Закону України “Про заставу” (нагадаємо, що якщо договором застави буде передбачено інше, ніж у даній нормі, то переведення заставодержателем на себе заставленого права здійснюватиметься без необхідності звернення до суду. До речі, на практиці в більшості випадків таке правило встановлюється саме договором застави); б) вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право; в) у разі порушення заставодавцем обов’язків, передбачених ст. 50 вказаного Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.
Якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов’язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов’язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов’язаний негайно повідомити заставодержателя (ст. 52 Закону України “Про заставу”).
Договір застави майнових прав, що укладається відповідно до р. V Закону України “Про заставу”, має бути оформлений у письмовій формі без здійснення його нотаріального посвідчення, оскільки закон цього не вимагає (ст. 13 Закону України “Про заставу”).
Звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюватиметься шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги, що випливає із заставленого права (ст. 23 Закону України “Про заставу”), з урахуванням вимог ст. 32 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)