Home ⇒ 👍Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В ⇒ Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Договір застави: форма та порядок його укладення, зміст, сторони, обмеження

Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Договір застави: форма та порядок його укладення, зміст, сторони, обмеження

Договір застави є підставою виникнення зазначеного виду забезпечення виконання зобов’язання боржника. Як зазначалося раніше, договір застави носить похідний характер від зобов’язання, яке забезпечується заставою. З припиненням дії правочину, на підставі якого виникло таке зобов’язання (кредитного договору тощо), припиняється і договір застави, однак недійсність застави не впливає на дійсність вказаного зобов’язання (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Договір застави є двостороннім правочином, який укладається між заставодержателем та заставодавцем. Закон вимагає його вчинення у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України, ст. 13 Закону України “Про заставу”), а у випадках, передбачених законом, він має бути нотаріально посвідчений. У разі недотримання вказаної форми такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 547 Цивільного кодексу України, ст. 14 Закону України “Про заставу”). Такі самі наслідки щодо договору застави передбачені законом і у випадку недотримання сторонами вимоги закону щодо його нотаріального посвідчення у передбачених законом випадках (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, ст. 14 Закону України “Про заставу”).

Аналізуючи вимоги закону, зокрема ст. 577 Цивільного кодексу України; ст. 13 Закону України “Про заставу”, ч. 1 ст. 18 Закону України “Про іпотеку”, варто виділити випадки, в яких укладення договору застави має відбуватися з обов’язковим нотаріальним посвідченням:

1) у разі оформлення в іпотеку нерухомості (в т. ч. майнових прав на неї), суден внутрішнього плавання, повітряних та морських суден, права користування або оренди нерухомим майном, що надає користувачу або орендарю право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомості;

2) у разі передачі в заставу космічних об’єктів, на які поширюється режим нерухомої речі.

За домовленістю сторін договір застави може бути посвідчений нотаріально навіть у випадках, коли це не є обов’язковим у силу закону, але на цьому наполягає одна із сторін.

Порядок оформлення договору застави в нотаріальному порядку регулюється вимогами ст. 55 Закону України “Про нотаріат” та наказом Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 3 березня 2004 р. № 20/5 (п. 38).

Вимогами ч. 4 ст. 55 Закону України “Про нотаріат”, ст. 13 Закону України “Про заставу” та п. 91 наказу Міністерства юстиції України “Про затвердження

Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від З березня 2004 р. № 20/5, визначено місце посвідчення договору застави в нотаріальному порядку. Так, у разі передачі в заставу:

– нерухомого майна – іпотечний договір має посвідчуватись за місцезнаходженням такого майна або за місцезнаходженням однієї із сторін договору застави. При цьому варто зауважити, що за місцезнаходженням однієї із сторін договору можуть посвідчуватись договори, в яких заставодавцями виступають лише юридичні особи, оскільки з аналізу статей 29 та 93 Цивільного кодексу України випливає, що фізична особа може мати лише місце проживання, а юридична особа – місцезнаходження. Отже, якщо заставодавцем (іпотекодавцем) такого майна виступатиме фізична особа, то договір застави може бути посвідчено лише за місцезнаходженням заставодержателя-юридичної сторони або за місцезнаходженням нерухомості, що пропонується в іпотеку;

– космічних об’єктів та інших транспортних засобів (див. ст. 1 Закону України “Про іпотеку”, зокрема морських суден і т. д.), договір підлягає посвідченню за місцем їх реєстрації.

Закон допускає укладення договору застави у вигляді:

1) окремого документа (власне договору застави або іпотечного договору);

2) змішаного договору відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, що складатиметься з умов: а) договору, яким обумовлюється основне зобов’язання (наприклад кредитного договору), та договору застави/іпотеки майна (див. також ч. 4 ст. 18 Закону України “Про іпотеку”); б) договору купівлі-продажу майна, на придбання якого надається кредит чи позика, і в забезпечення якого (-ої) це саме майно оформляється в заставу, та договору застави такого майна.

Договір застави повинен містити зміст, який відповідає вимогам закону. Нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст будь-якого договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (тобто істотні умови). Грунтуючись на вимогах ст. 584 Цивільного кодексу України та ст. 12 Закону України “Про заставу”, закон встановлює наступні істотні умови договору застави: суть, розмір та строк виконання основного зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Опис предмета застави у такому договорі може бути поданий в загальній формі (вид такого майна тощо).

Однак зазначене положення, що грунтується на нормі ч. 2 ст. 584 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 12 Закону України “Про заставу”, вступає в суперечність із вимогами спеціальних законодавчих актів – законів України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” і “Про іпотеку”. Так, відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” при заставі рухомого майна його опис повинен дозволяти ідентифікувати це майно як предмет обтяження, причому: а) якщо предметом обтяження є окремий об’єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками; б) якщо предметом обтяження є сукупність об’єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками (зокрема вказувати на усі існуючі та майбутні активи рухомого майна або окремого виду рухомого майна певної особи; усі або окрему частину товарно-матеріальних цінностей суб’єкта господарської діяльності; дебіторську заборгованість суб’єкта господарської діяльності). У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Законом України “Про іпотеку” (ст. 18) передбачено, що в іпотечному договорі має міститися опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, а для земельної ділянки має вказуватися ще й її цільове призначення. Підсумовуючи вищевикладене, слід зауважити, що для опису предмета застави/іпотеки недостатнім є викладення лише його загальної форми, наприклад, що предметом застави є автотранспорт або нерухоме майно, без зазначення при цьому іншої ідентифікуючої інформації щодо предмета застави (зокрема даних документа, що підтверджує право власності на майно; площі нерухомості; необхідних реквізитів її місця розташування; цифрових показників стосовно автотранспорту – номер двигуна тощо).

Зміст іпотечного договору, на відміну від договору застави рухомого майна, має свою специфіку, яка грунтується на вимогах ст. 18 Закону України “Про іпотеку”. Так, законодавець зазначає, що в іпотечному договорі мають зазначатися:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя-юридичних осіб: відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців (для резидентів1) або найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу (для нерезидентів);

Для іпотекодавця та іпотекодержателя – фізичних осіб: відомості про прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів (для громадян України) або прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України (для іноземців, осіб без громадянства);

2) зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання;

3) цільове призначення земельної ділянки, що передається в іпотеку;

4) посилання на видачу заставної5 або її відсутність.

1 Перелік осіб, віднесених до категорії резидентів, визначено в ст. І (п. 5) декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

2 Перелік осіб, віднесених до категорії нерезидентів, визначено в ст. 1 (п. 6) декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

3 Якщо іпотекодавцем матиме намір виступити особа, яка через свої релігійні чи інші переконання не отримала ідентифікаційного номеру, про що у її паспорті повинна мати місце відповідна відмітка (див. ч. 2 ст. 1 Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”), слід взяти до уваги, що відсутність у такому договорі умови про ідентифікаційний номер фізичної особи стає підставою для визнання іпотечного договору недійсним відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про іпотеку”.

4 Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (див. ст. 1 Закону України “Про статус іноземців та осіб без громадянства” та ст. 1 Закону України “Про громадянство України”).

5 Заставна – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника (іпотекодержателя) на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки (ст. 20 Закону України “Про іпотеку”). Питання щодо випуску, передачі і анулювання заставної регулюються Законом України “Про іпотеку”.

При цьому ч. 2 ст. 18 Закону України встановлює, що у разі відсутності в іпотечному договорі хоча б однієї з його істотних умов, передбачених зазначеною нормою закону, такий договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

При складанні тексту іпотечного договору слід також враховувати, що з метою створення іпотекодержателем правових підстав для можливості реалізації ним у майбутньому механізму позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання боржником основного зобов’язання (ч. 3 ст. 33 та ст. 36 Закону України “Про іпотеку”), необхідним є дотримання вимог ст. 36 Закону України “Про іпотеку”. Так, відповідно до вказаної норми, іпотечний договір має передбачати умови (застереження) про задоволення вимог іпотекодержателя. Однак закон допускає також, що такий механізм звернення стягнення може бути реалізований іпотекодержателем у разі укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами іпотечного договору. Якщо в іпотечних відносинах застосування вищевказаного є імперативною вимогою закону, то при оформленні в заставу рухомого майна Закон України “Про задоволення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень” не передбачає вчинення аналогічних дій, однак це не означає, що сторони не можуть передбачити в договорі застави механізм досудового звернення стягнення на заставлене майно, що передбачений ст. 26 вказаного законодавчого акта. Отже, закріплення такого механізму в договорі застави рухомого майна не суперечить вимогам закону, і відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони договору мають право сформувати його зміст за їх домовленістю. Крім того, зазначення таких умов у тексті договору застави рухомого майна матиме сенс з огляду на ч. 1 ст. 591 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право реалізації заставодержателем майна не через прилюдні торги буде підсилено вказівкою в договорі (зазначене не буде поширюватися лише на випадки, в яких реалізація предмета застави через прилюдні торги є обов’язковою і таке майно, наприклад, не зможе бути прийняте у власність заставодержателя, про що йтиметься в питанні щодо звернення стягнення на заставлене майно).

У кожному випадку укладення договору застави сторони визначають також ті умови, які за їх домовленістю стають істотними умовами договору, та вимагають їх неухильного дотримання. Як правило, кредитори-заставодержателі закладають умови, які знижуватимуть ризики втрати предмета застави, наприклад, в умовах договору застави транспортних засобів може бути передбачений обов’язок заставодавця не передавати третій особі право володіння та користування предметом застави з правом його відчуження шляхом оформлення довіреності, договору найму (оренди), договору позички, до повного виконання боржником свого зобов’язання).

Договір застави набуває чинності з моменту його укладення, а у разі його нотаріального посвідчення – з моменту такого посвідчення (ст. 583 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України “Про заставу”, ч. 2 ст. З Закону України “Про іпотеку”). На сьогоднішній день на ринку іпотечних відносин мають місце неоднозначні точки зору з приводу встановлення моменту набуття чинності іпотечним договором, предметом іпотеки за яким виступають майнові права на нерухомість. Одні вважають, що такий договір можна укласти з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, що свідчитиме про виникнення прав та обов’язків у сторін вказаного договору в майбутньому при настанні певних обставин (наприклад, з моменту набуття іпотекодавцем права власності на квартиру в зв’язку із завершенням будівництва багатоквартирного будинку, в якому вона розташована1), інші ж дійшли протилежної думки, що права та обов’язки сторін іпотечного договору виникають з моменту його нотаріального посвідчення. З метою правильного визначення такого моменту варто звернути увагу на вимогу ч. 2 ст. З Закону України “Про іпотеку”, відповідно до якої взаємні права та обов’язки іпотекодавця і іпотекодержателя виникають з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору. Звідси випливає, що зазначений іпотечний договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення і цей момент не може бути перенесений на пізніше, оскільки дана норма закону є імперативною. Хоча іпотекою може бути забезпечена вимога, яка виникне в майбутньому (тобто основне зобов’язання боржника) відповідно до ч. 3 ст. З Закону України “Про іпотеку”, однак момент виникнення прав та обов’язків сторін іпотечного договору не може настати пізніше моменту його нотаріального посвідчення.

Закон визначає дві сторони договору застави – заставодержатель (яким є кредитор за основним зобов’язанням відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України) та заставодавця (яким є боржник відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України або третя особа (майновий поручитель) відповідно до ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України). Оформляючи іпотеку, сторонами іпотечного договору є іпотекодержатель та іпотекодавець (Закон України “Про іпотеку”).

При визначенні питання щодо можливості певної особи виступати заставодержателем, слід враховувати встановлені законом обмеження, зокрема: 1) заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них можуть бути лише банки (ч. 4 ст.1 33 Земельного кодексу України); 2) заставодержателем за договором застави, укладеним у забезпечення наданого ним фінансового кредиту за рахунок залучених коштів, може бути лише кредитна установа – банк та інші кредитно-фінансові установи (див. ст. 1 та ч. 3 ст. 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”); 3) інші особи, які відповідно до закону не мають права надавати певні послуги (роботи, товари), а відповідно, не можуть виступати заставодержателями.

З огляду на ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України, заставодавцем може бути:

1) власник речі2 або особа, якій належить майнове право (наприклад, власником автотранспортного засобу визнається особа, зазначена в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу; власником нерухомості вважається особа, передбачена в правовстановлювальному документі, зареєстрованому в установленому законом порядку; особою, якій належить майнове право, вважатиметься особа, зазначена в договорі банківського вкладу як вкладник або в договорі про участь у фонді фінансування будівництва житла як довіритель; особа, якій належить право користування або оренди нерухомим майном (земельною ділянкою) з правом володіння ним, будівництва на ньому і відчуження (ст. 5 Закону України “Про іпотеку”). Слід також враховувати встановлені законом обмеження щодо кола осіб, що можуть бути власниками певної речі, наприклад:

– власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути особа, яка не належить до категорії іноземних юридичних1 та фізичних осіб, а також осіб без громадянства (ч. 2 ст. 81 та ч. 2 ст. 82 Земельного кодексу України). У разі набуття вказаною категорією осіб такого майна в порядку спадкування, воно підлягає відчуженню протягом року, в протилежному випадку має відбуватися примусове припинення права власності зазначеної особи на таку ділянку відповідно до Земельного кодексу України;

– власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва може бути особа, передбачена ст. 130 Земельного кодексу України (зокрема громадянин України, що має сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займається веденням товарного сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва);

– власником земельної ділянки під садівництво може бути лише фізична особа (ст. 35 Земельного кодексу України);

– власником землі фермерського господарства може бути саме господарство або його члени (ст.31 Земельного кодексу України);

2) особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави згідно з ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України (такою особою є представник, який діє на підставі: а) закону (ст. 242 Цивільного кодексу України) – наприклад, батьки, які від імені їх малолітньої дитини укладають договір застави/іпотеки належного їй (дитині) майна; б) довіреності (ст. 244 Цивільного кодексу України); в) договору або акта юридичної особи (ст. 237 Цивільного кодексу України).

Однак закон встановлює обмеження щодо особи, яка може бути не лише заставодержателем (про що зазначалось раніше), а й заставодавцем. Так, не може стати заставодавцем, наприклад: 1) держава в особі уповноважених нею органів або органи місцевої влади, яким належать земельні ділянки на праві державної або комунальної власності, оскільки таке право для них не передбачено ст. 133 Земельного кодексу України; 2) благодійні організації відповідно до Закону України “Про благодійництво і благодійні організації”; 3) релігійні організації відповідно до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”; 4) державні підприємства (установи, організації), що не підлягають приватизації, які пропонують в заставу майно (крім товарів у обороті або переробці); 5) інші особи, щодо яких або їх майна закон встановлює заборону з цього приводу.

Заставодавцем може бути не лише боржник, а й третя особа, яку законодавець називає майновим поручителем (ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 11 Закону України “Про заставу”, ст. 11 Закону України “Про іпотеку”). Така особа несе відповідальність за невиконання зобов’язання боржником у межах майна, що оформлене в заставу. Після задоволення вимог кредитора-заставодержателя майновий поручитель набуває право регресної вимоги до боржника (ст. 528 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України “Про іпотеку”).

Беручи до уваги встановлені законом обмеження щодо порядку розпорядження певним майном, пов’язаного з передачею його в заставу/іпотеку, слід враховувати наступне.

1. При укладенні договору застави необхідно встановити наявність у заставодавця прав на передачу відповідного майна в заставу/іпотеку. Важливим завданням є перевірка наявності у такої особи цивільної правосуб’єктності, яка полягає в тому, що: а) заставодавцем майна має бути особа, визначена ст. 583 Цивільного кодексу України, та яка підтвердить своє право певним документом, що засвідчує її відповідне право (право власності або інше речове право) на запропоноване в заставу майно; б) юридична особа-заставодавець має бути створеною відповідно до закону, з дотриманням вимог гл. 7 Цивільного кодексу України, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” та деяких інших законодавчих актів. Посадова особа або інша фізична особа, яка буде укладати договір застави від імені цієї юридичної особи, має підтвердити свої повноваження або права на передачу відповідного майна в заставу шляхом укладення договору (посадова особа має надати документи щодо обрання або призначення її на посаду та рішення відповідного органу управління юридичної особи на передачу визначеного майна в заставу, якщо останнє вимагається законом або установчими документами юридичної особи; фізична особа – довіреність, видану юридичною особою, або акт певного органу такої юридичної особи щодо уповноваження фізичної особи на такі дії); 3) фізична особа-заставодавець має бути наділена повною цивільною дієздатністю відповідно до статей 34-35 Цивільного кодексу України, що підтверджується відповідними документами (паспортом, рішенням органу опіки та піклування тощо). Якщо майно, запропоноване в заставу (іпотеку), належить малолітній або неповнолітній дитині (тобто особі до 18 років) або особі, над якою встановлено опіку чи піклування (див. статті 58-59 Цивільного кодексу України), договір застави має укладатися за наступними правилами: від імені малолітньої дитини (особи, яка не досягла 14 років) або особи, над якою встановлено опіку, договір укладатиметься і підписуватиметься її батьками або одним із них з обов’язковим отриманням згоди іншого з батьків, або опікуном (ст. 177 Сімейного кодексу України, п. 40 наказу Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 3 березня 2004 р. № 20/5). Якщо власником майна є неповнолітня особа або особа, над якою встановлено піклування, то заставодавцем у договорі застави виступатиме безпосередньо така особа з обов’язковим отриманням згоди її батьків або піклувальника на укладення такого договору (ч. 2 ст. 32 Цивільного кодексу України, п. 40 наказу Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 3 березня 2004 р. № 20/5). Крім того, у випадках, передбачених законом, додатково вимагається отримання дозволу органу опіки і піклування на передачу відповідного майна в заставу/іпотеку.

2. Договір застави (іпотеки) майна, що є у спільній власності, укладається за згодою всіх співвласників такого майна (статті 369 та 578 Цивільного кодексу України, ст. 65 Сімейного кодексу України, ст. 133 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України “Про заставу”, ст. 6 Закону України “Про іпотеку”). Така згода має відповідати тій формі, в якій укладено договір застави, тобто, якщо такий договір укладатиметься в нотаріальному порядку, то і згода має бути вчинена саме в такому порядку (ст. 369 Цивільного кодексу України, ст. 65 Сімейного кодексу України, ч. 2 ст. 6 Закону України “Про іпотеку”). Якщо майно, яке пропонується в заставу (іпотеку), буде оформлено на одного із співвласників з огляду на відповідний документ (наприклад, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, договір купівлі-продажу нерухомості, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку тощо), зокрема на одного із подружжя, одного із членів фермерського господарства, одного із співвласників жилого будинку, то на укладення договору застави має бути отримана згода іншого співвласника (це правило стосується випадків, коли майно належить особам на праві спільної сумісної власності (див. ст. 368 Цивільного кодексу України). Якщо майно належатиме співвласникам на праві спільної часткової власності (див. ст. 356 Цивільного кодексу України), то договір застави/іпотеки має укладатися всіма співвласниками, що зазначатимуться у відповідному документі, тобто кожна із таких осіб виступатиме стороною договору – заставодавцем.

Без згоди іншого (-их) співвласника (-ів) майно може бути передано в заставу чи іпотеку лише після виділення частки заставодавця в натурі (статті 364 та 370 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 6 Закону України “Про заставу”), а якщо це майно є нерухомим – також після державної реєстрації цієї частини як окремого об’єкта права власності (ч. 3 ст. 5 та ч. 2 ст. 6 Закону України “Про іпотеку”). Виділ майна оформляється договором, а якщо виділяється частка з нерухомого майна – договір про виділ підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 364 Цивільного кодексу України). Порядок укладення договору про виділ майна в нотаріальному порядку та порядок отримання нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника на укладення договору застави регулюються вимогами наказу Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 3 березня 2004 р. № 20/5 (пункти 43, 44, 45, 59, 99).

Проте слід також враховувати особливості розпорядження майном особами, які є подружжям (див. глави 7 та 8 Сімейного кодексу України). Так, якщо в заставу (іпотеку) подружжя пропонує певне майно, слід наголосити, що договір застави (іпотеки) може бути укладено без згоди іншого з подружжя, у разі якщо: а) майно належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності відповідно до ст. 57 СК України; б) є рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи померлим; в) є рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання відповідного майна особистою приватною власністю одного з подружжя, якщо майно набуте одним із подружжя за час окремого проживання із другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин; г) є інші підстави, передбачені п. 45 наказу Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 3 березня 2004 р. № 20/5.

3. Якщо в іпотеку пропонується нерухоме майно (в т. ч. цілісний майновий комплекс) державного або комунального підприємства (установи, організації), іпотечний договір укладається за умови отримання згоди на передачу такого майна в іпотеку від органу державної влади (зокрема, відповідного міністерства чи державного комітету) або органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить таке підприємство (установа, організація) (ст. 14 Закону України “Про іпотеку”, ч. 4 ст. 11 Закону України “Про заставу”).

4. З моменту прийняття рішення про приватизацію державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації (ч. 5 ст. 11 Закону України “Про заставу”, ч. 4 ст. 12 Закону України “Про приватизацію державного майна”). Порядок отримання дозволу вказаного державного органу регулюється наказом Фонду державного майна України “Про погодження органами приватизації умов договорів застави майна” від 6 лютого 2001 р. № 163і.

5. Договір застави майна відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, може бути укладено за погодженням із засновником такого товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств (ч. 4 ст. 11 Закону України “Про заставу”). З огляду на підпункт “в” п. 1 ст. 7 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, засновником такого товариства виступає Фонд державного майна України.

6. Майно, що пропонується в заставу/іпотеку, може перебувати в заставі за іншими зобов’язаннями як боржника, так і заставодавця або третьої особи. Враховуючи наявність у такому разі обмежень прав заставодавця у вільному розпорядженні цим майном (див. ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України), заставодержатель повинен до укладення договору застави (іпотеки) пересвідчитись у наявності або відсутності обтяжень на таке майно за іншими зобов’язаннями шляхом отримання витягів із відповідних реєстрів, а саме: а) з Державного реєстру обтяжень рухомого майна2 – щодо обтяжень на рухоме майно; б) з Державного реєстру іпотек – щодо обтяжень на нерухоме майно; в) з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна2 – щодо заборон відчуження нерухомості; г) з Реєстру власників іменних цінних паперів – щодо іменних цінних паперів, випущених в документарній або бездокументарній формі (ст. 16 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). У разі наявності відповідних обтяжень на запропоноване майно (крім податкової застави) слід отримати письмову згоду попереднього заставодержателя (іпотекодержателя) на передачу такого майна в наступну заставу (іпотеку), з огляду на ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України. Причому, якщо в договорі попередньої застави буде міститися застереження щодо заборони передачі такого майна в наступну заставу чи іпотеку, то для укладення договору наступної застави/іпотеки правові підстави будуть відсутні. Виправити зазначений стан речей виявиться можливим у разі внесення відповідних змін до договору застави/іпотеки з приводу зняття такої заборони.

За наявності податкової застави на відповідне майно, запропоноване в заставу, слід враховувати, що відповідно до ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”: а) надання майна, що вже перебуває у податковій заставі, у наступну заставу не дозволяється (п. 8.6.3 ст. 8 вказаного Закону); б) окремі види активів заставодавця за його запитом можуть бути звільнені з-під податкової застави на підставі виданого податковим органом письмового повідомлення про це, але таке звільнення може мати місце, якщо податковий орган визначає, що звичайна вартість інших активів, які залишаються у податковій заставі, більше суми податкового боргу, забезпеченого цією податковою заставою, у два чи більше разів, з урахуванням сум будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого платника податків, які мають пріоритет над цим правом податкової застави (п. 8.9.1 ст. 8 вищевказаного Закону). Таким чином, майно, що перебуває у податковій заставі, може бути предметом наступної застави у разі звільнення його за правилами, встановленими п. 8.9.1 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

З метою встановлення пріоритетності прав заставодержателя перед іншими заставодержателями він має в установленому порядку здійснити відповідні дії щодо реєстрації обтяжень на предмет застави у відповідному реєстрі, виходячи з вимог законів України “Про заставу”, “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про іпотеку”, “Про нотаріат”, “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (в редакції ЗУ від 11 лютого 2010 р. – “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”), постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна” від 5 липня 2004 р. № 830, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек” від 31 березня 2004 р. № 410 та наказу Міністерства юстиції України “Про внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів Міністерства юстиції України та про затвердження Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна” від 9 червня 1999 р. № 31/5.

7) Наявність інших обмежень, визначених законом, договором або актом юридичної особи.

Права та обов’язки сторін договору застави визначаються законом та договором. Умови договору застави не обов’язково мають передбачати ті права та обов’язки, що визначені в законі. Однак їх обсяг залежить від багатьох обставин, які визначає заставодержатель з метою їх зменшення. Загальні права та обов’язки сторін передбачаються статтями 586 та 587 Цивільного кодексу України, відповідно до яких заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; розпоряджатися предметом застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором, заповідати заставлене майно, причому таке право гарантується законом, оскільки його обмеження в договорі матиме наслідком нікчемність такої умови.

В обов’язки заставодавця, який володіє предметом застави, входить, якщо інше не передбачено договором: вжиття заходів для збереження предмета застави; утримання його належним чином; негайне повідомлення заставодержателя про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави; заміна або відновлення предмета застави у разі його втрати, псування, пошкодження або знищення з вини заставодавця. Причому в разі недотримання заставодавцем вказаних обов’язків заставодержатель набуває право вимоги дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, відповідно до ст. 592 Цивільного кодексу України. Аналізуючи ст. 587 Цивільного кодексу України слід зазначити, що передбачені в ній обов’язки заставодавця, який володіє предметом застави (крім останнього обов’язку), також поширюються і на заставодержателя, який володітиме заставленим майном. У випадку втрати, псування, знищення або пошкодження заставленого майна з вини заставодержателя, у володінні якого перебувало таке майно, останній зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Крім вищевказаних прав та обов’язків сторін договору застави, інші закони встановлюють також: 1) права заставодавця, наприклад: а) у разі передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку не страхувати його повторно від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування (ст. 8 Закону України “Про іпотеку”); б) розпоряджатися предметом іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя у випадках, передбачених ст. 9 Закону України “Про іпотеку” (зокрема зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі, інше); 2) обов’язки заставодавця, наприклад: а) до укладення договору застави надати заставодержателю інформацію про всі попередні застави (ч. 4 ст. 18 Закону України “Про заставу”, ч. 3 ст. 6 Закону України “Про іпотеку”); б) не допускати погіршення стану предмета застави та необгрунтованого зменшення вартості понад норми амортизації (зносу) (ст. 8 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ст. 9 Закону України “Про іпотеку”); в) у разі відчуження предмета застави-рухомого майна заставодавцем він зобов’язаний негайно письмово повідомити про це заставодержателя (ст. 9 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”); г) у разі передачі в іпотеку нерухомості застрахувати предмет іпотеки від його випадкового знищення, пошкодження або псування на повну вартість (ст. 8 Закону України “Про іпотеку”); г) у разі оформлення в іпотеку нерухомості негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені ним у зв’язку із вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки (ст. 12 Закону України “Про іпотеку”); 3) права заставодержателя, наприклад: а) вимагати відшкодування завданих збитків та/або дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою-рухомим майном, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави (ст. 8 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”); б) здійснювати у будь-який час протягом строку дії договору застави перевірку документально і в натурі наявності, стану, умов збереження та використання предмета застави, але за умови попереднього


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Related posts:

  1. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 5. Підстави припинення застави Як зазначалося раніше, оскільки застава носить похідний характер від зобов’язання, яке вона забезпечує, то з припиненням останнього припиняється й застава (ст. 548 Цивільного кодексу України). Ця сама обставина передбачена і в підставах припинення застави в ст. 593 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України “Про заставу”, ст. 17 Закону України “Про іпотеку”. Наприклад, якщо основне […]...

  2. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 1. Поняття і зміст застави 1. Поняття і зміст застави Забезпечуючи зобов’язання боржника заставою, кредитор отримує дієві механізми впливу на боржника, оскільки у разі невиконання чи неналежного виконання останнім своїх обов’язків виникає загроза втрати заставленого майна, яке може бути реалізоване кредитором з метою погашення заборгованості боржника. Аналіз правової природи застави повинен грунтуватися на цілій низці нормативно-правових актів України, які регулюють […]...

  3. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 5. Форма договору та правові наслідки порушення порядку його укладення Договір укладається в певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій. Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не була передбачена. Якщо згідно із законом або угодою сторін договір має бути укладений у […]...

  4. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Форма, порядок укладення, набрання чинності договором страхування Чинне законодавство передбачає спеціальне правило щодо форми договору страхування. Відповідно до ст. 981 ЦК договір страхування укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми має наслідком недійсність договору страхування. Укладення договору страхування відбувається з дотриманням загальних положень ЦК про укладення договорів. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим […]...

  5. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 12. Поняття, зміст та порядок укладення договору Глава 12. Поняття, зміст та порядок укладення договору 1. Поняття цивільно-правового договору та його юридичні ознаки В цивілізованому суспільстві обов’язково мають існувати правові інструменти, які забезпечують обіг матеріальних благ, використання інтелектуальних благ з метою постійного забезпечення його соціально-економічного розвитку. Одним із найефективніших правових інструментів у вирішенні цих завдань є договір, який має багатовікову історію свого […]...

  6. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Зміст, сторони і виконання договору ренти Форма договору ренти. ЦК України у ст. 732 встановлює вимоги щодо форми договору ренти. Договір ренти має укладатися в письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням. Договір ренти, предметом якого є нерухомість, підлягає також державній реєстрації. Частиною 2 ст. 209 ЦК України допускається посвідчення таких договорів іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на […]...

  7. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Звернення стягнення на предмет застави Законом заставодержателю надано право у разі невиконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого заставою, звернути стягнення на заставлене майно (ст. 589 Цивільного кодексу України). Слід зауважити, що звернути стягнення на зазначене майно є правом заставодержателя, а не його обов’язком, який залежно від обставин вирішує питання щодо реалізації такого права або зупинення звернення стягнення на предмет застави. З […]...

  8. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Предмет, форма та сторони договору Предметом договору дарування, згідно зі ст. 718 ЦК, можуть бути не лише рухомі (у тому числі гроші та цінні папери) та нерухомі речі, а й майнові права – як ті, котрими дарувальник вже володіє, так і ті, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв’язку зі здійсненням права інтелектуальної власності). Але при цьому […]...

  9. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Предмет застави Багаторічний досвід у сфері заставних відносин підтверджує, що одним із ключових питань застави залишається визначення певного майна, яке відповідно до закону може бути предметом застави. Варто зауважити, що суттєву роль при вирішенні питання захисту прав та інтересів кредитора відіграє, безперечно, чітке дотримання закону під час отримання відповідного майна в заставу, оскільки ухилення від виконання приписів […]...

  10. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Сторони у договорі страхування. Укладення договору страхування на користь третьої особи Сторони у договорі страхування Одним з елементів договору страхування є суб’єктний склад цього правочину. Суб’єктний склад договору страхування може розглядатися в двох значеннях лише як безпосередній склад учасників (вузьке розуміння) і як безпосередні та опосередковані учасники страхового правовідношення (широке розуміння). У власному (вузькому) розумінні суб’єктний склад страхового правовідношення включає дві групи суб’єктів. До першої групи […]...

  11. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Порядок укладення договору Згідно з ч. 3 ст. 957 ЦК договір складського зберігання укладається у письмовій формі. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою, якщо приймання товару на склад засвідчене складським документом. Схожа норма міститься у ч. 3 ст. 26 ЗУ “Про зерно та ринок зерна в Україні”, відповідно до якої договір складського зберігання зерна укладається у письмовій […]...

  12. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Порядок укладення договору оренди Положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна” досить детально регламентують процедуру укладення договору оренди. Ініціатива щодо оренди майна може виходити як від фізичних та юридичних осіб, які бажають укласти договір оренди, так і від самих орендодавців державного або комунального майна. Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору […]...

  13. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Порядок і способи укладення договору Договір укладається за допомогою певних дій сторін договору, нормативно кваліфікованих способами укладення договору. В доктрині права способами укладення договору визнається нормативно врегульована система здійснення суб’єктами дій, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. Залежно від критерію поділу виділяють різні способи укладення договорів. За способом узгодження змісту договору виділяють загальний, спеціальний і судовий […]...

  14. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Порядок укладення договору Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У зв’язку з цим слід зазначити, що § 1 гл. 61 ЦК (Загальні положення про підряд) не містить спеціального регулювання форми договору підряду, відтак, цей договір може бути укладений відповідно до загальних вимог […]...

  15. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Сторони договору Глава 77 ЦК не містить жодних обмежень щодо участі суб’єктів цивільного права в договорах про спільну діяльність і простого товариства. Особливості участі встановлюються або залежать від загальних чи спеціальних норм цивільного права, мети договору, виду спільної діяльності тощо. Так, участь фізичних осіб залежить від їх право – та дієздатності, участь юридичної особи – від їх […]...

  16. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 6. Порядок укладення договору оренди земельної ділянки Порядок укладення договору оренди земельної ділянки містить досягнення згоди між орендодавцем і орендарем за всіма істотними та іншими умовами оформлення договору та його реєстрацію. Певні особливості має порядок укладення договору оренди земельної ділянки зі складу земель державної чи комунальної власності. Відповідно до ст. 124 ЗК та ст. 16 Закону України “Про оренду землі” такий порядок […]...

  17. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Сторони у договорі купівлі-продажу Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб’єкти цивільних правовідносин – фізичні особи, юридичні особи або держава, інші учасники цивільних відносин (ст. 2 ЦК). Однак умови участі кожного з цих суб’єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб’єкта […]...

  18. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Сторони в договорі оренди Відповідно до Закону України “Про оренду державного або комунального майна” суб’єктами оренди є орендодавці та орендарі. Орендодавцями державного та комунального майна виступають: – Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, […]...

  19. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Застава майнових прав Питання вказаного виду застави регулюються р. V Закону України “Про заставу”. Аналізуючи норми вказаного законодавчого акта, варто зазначити, що майнові права, які можуть стати предметом застави, мають грунтуватися на договорі, який встановлює право вимоги майбутнього заставодавця до третьої особи (наприклад договори поставки, купівлі-продажу, оренди тощо), відповідно до якого заставодавець є кредитором щодо третьої особи (наприклад […]...

  20. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 1. Поняття та сторони договору 1. Поняття та сторони договору За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ч. 1 ст. 956 ЦК). Договір складського зберігання є одним із різновидів договору зберігання. Відповідно до ст. 955 ЦК загальні положення про зберігання (статті 936-954 ЦК) поширюється на нього у […]...

  21. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Сторони у договорі страхування Сторони у договорі страхування Одним з елементів договору страхування є суб’єктний склад цього правочину. Суб’єктний склад договору страхування може розглядатися в двох значеннях лише як безпосередній склад учасників (вузьке розуміння) і як безпосередні та опосередковані учасники страхового правовідношення (широке розуміння). У власному (вузькому) розумінні суб’єктний склад страхового правовідношення включає дві групи суб’єктів. До першої групи […]...

  22. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якого іншого двостороннього правочину, у кожної із сторін виникають права та обов’язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов’язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов’язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважливіших обов’язків продавця є передача ним майна у […]...

  23. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Форма спадкового договору За ст. 1304 ЦК спадковий договір укладається у письмовій формі та посвідчується нотаріально. Ця вимога діє незалежно від того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або рухоме майно. При посвідченні спадкового договору, предметом якого є нерухоме майно, нотаріус вимагає, щоб відчужувач подав правовстановлювальний документ на це майно та витяг з Реєстру прав власності на нерухоме […]...

  24. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Заклад Питання даного виду застави регулюються р. IV Закону України “Про заставу”. Так, закладом є застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя (ст. 44 даного Закону). За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ […]...

  25. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Сторони договору Сторонами у договорі підряду є підрядник і замовник. Підрядник – це особа, яка бере на себе обов’язок виконати замовлену роботу (послуги), а замовник – це особа, що замовляє виконання певної роботи (послуги), беручи на себе обов’язок прийняти й оплатити її результат. На відміну від ЦК УРСР, ст. 333 якого передбачала певні обмеження щодо можливості виконання […]...

  26. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Сторони спадкового договору Сторонами спадкового договору виступають відчужувач і набувач. Згідно з ч. 1 ст. 1303 ЦК відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Термін “інша особа”, що вживається у даній нормі, слід піддати звуженому тлумаченню; юридична особа в силу своєї природи не може виступати відчужувачем, оскільки ст. 1302 ЦК пов’язує момент […]...

  27. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Сторони договору оренди земельної ділянки Відповідно до ст. 792 ЦК України сторонами договору найму (оренди) земельної ділянки визначені наймодавець і наймач. У земельному законодавстві сторонами зазначеного договору є орендодавець та орендар. Право передавати земельні ділянки в оренду є одним із повноважень власника земельної ділянки або уповноваженої ним особи. Коло осіб-орендодавців земельних ділянок залежить від форми права власності на земельну ділянку, […]...

  28. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 18. Договір дарування 1. Поняття та юридичні ознаки договору дарування Цивільним кодексом України досить детально врегульовані відносини сторін у договорі дарування. Якщо у ЦК УРСР містилося лише дві правові норми, присвячені договору дарування, то у ЦК України їх вже чотирнадцять. При цьому новели у регулюванні зазначених відносин помітні вже з визначення договору дарування, яке наведене у ч. 1 […]...

  29. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Укладення договору страхування на користь третьої особи Сторони у договорі страхування Одним з елементів договору страхування є суб’єктний склад цього правочину. Суб’єктний склад договору страхування може розглядатися в двох значеннях лише як безпосередній склад учасників (вузьке розуміння) і як безпосередні та опосередковані учасники страхового правовідношення (широке розуміння). У власному (вузькому) розумінні суб’єктний склад страхового правовідношення включає дві групи суб’єктів. До першої групи […]...

  30. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Порядок виконання договору поруки та його правові наслідки Виконання договору поруки пов’язано із моментом порушення основного договору боржником, тобто з моментом невиконання чи неналежного його виконання по закінченні строку за основним зобов’язанням. Поручитель може здійснити виконання добровільно або ж із застосуванням примусу. Примусове виконання може відбуватися у безспірному порядку або за рішенням суду. Добровільний порядок передбачає виконання договору поруки з власної ініціативи поручителя […]...

  31. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 4. Сторони договору про надання фінансових послуг Виконання будь-якого цивільно-правового зобов’язання виявляється неможливим без участі його учасників, які є дійовими інструментами процесу здійснення зобов’язання. Наука цивільного права називає таких учасників суб’єктами цивільних правовідносин, які мають певні права і несуть певні обов’язки. Суб’єктами зобов’язання з надання фінансових послуг можуть бути особи (юридичні і фізичні), які з приводу здійснення послуги вступають у договірні взаємовідносини1. […]...

  32. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 2. Істотні умови договору, його зміст та виконання Дискусійним в юридичній науці є питання про предмет договору про виконання НДР і ДКТР. Як зазначають М. І. Брагінський та В. В. Вітрянський, якщо предметом договору підряду завжди є матеріальний результат, то у договорах на виконання НДР та ДКТР у ролі предмета виступає виконання робіт та їх результат, при цьому результат може бути як матеріальним, […]...

  33. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Договір страхування і правочин під відкладальну умову 1. Поняття договору страхування Самостійним видом договору є договір страхування як правовий спосіб зменшення шкідливих наслідків настання випадкових обставин, передбачених договором страхування (знищення майна, зменшення працездатності чи смерті застрахованої особи, настання інших страхових ризиків). Договір страхування є договірно-правовою формою відносин страхування, поняття якого нормативно визначене і досліджене юридичною доктриною. Визначення поняття договору страхування. Нормативне поняття […]...

  34. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 38. Договір складського зберігання 1. Поняття та сторони договору За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ч. 1 ст. 956 ЦК). Договір складського зберігання є одним із різновидів договору зберігання. Відповідно до ст. 955 ЦК загальні положення про зберігання (статті 936-954 ЦК) поширюється на нього у […]...

  35. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 29. Договір позички 1. Поняття та ознаки договору позички За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 827 ЦК України). Договір позички є одним з найстаріших цивільно-правових договорів, відомих праву з найдавніших часів. На побутовому рівні цей договір застосовувався та застосовується, мабуть, найчастіше […]...

  36. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 21. Договір найму (оренди) 1. Поняття та юридичні ознаки договору найму (оренди) Договір найму (оренди) належить до класичних договірних інститутів, відомих цивілістиці з часів римського права. Римське право знало загальний договір найму (locatio-conductio), до складу якого входили три основні договори: locatio-conductio rеrum, або найм речей; locatio-conductio, або найм послуг; та locatio-conductio operas, або найм робіт чи підряд. Загальним між […]...

  37. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Укладення та припинення ліцензійного договору Передача права використання товарного знака здійснюється шляхом видачі ліцензії на підставі ліцензійного договору про використання знака. Об’єктом ліцензійного договору є об’єкти промислової власності, а саме – товарні знаки. Предмет ліцензійного договору – дії сторін, спрямовані на виникнення, зміну та припинення прав і обов’язків сторін договору. Суб’єкти ліцензійного договору – юридичні та фізичні особи, в тому […]...

  38. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Форма договору зберігання Частина і ст. 937 ЦК підтверджує чинність загальних правил щодо форми правочинів та встановлює спеціальні правила щодо форми договору зберігання. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених ст. 208 Кодексу. У письмовій формі належить вчиняти правочини, у тому числі зі зберігання, між юридичними особами; між фізичною […]...

  39. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – Глава 19. Договір ренти 1. Поняття і види договору ренти Одним із нових договірних типів відчуження майна є договір ренти, вперше в історії вітчизняного цивільного права закріплений ЦК України 2003 р. На законодавчому рівні правовому регулюванню рентних відносин присвячена гл. 56 “Рента” ЦК України (статті 731-743), норми якої закріпили поняття і види договору ренти, елементи та виконання рентного зобов’язання. […]...

  40. Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 1. Іпотека Закон розрізняє види застав залежно від різновиду майна та інших аспектів (зокрема від місця зберігання предмета застави). Виходячи з наведеного застава поділяється на наступні види: 1) іпотека (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України та Закон України “Про Іпотеку”); 2) заклад (ч. 2 ст. 575 Цивільного кодексу України та розд. IV Закону України “Про заставу”); […]...

Цивільне право України. Особлива частина – Дзера О. В. – 3. Договір застави: форма та порядок його укладення, зміст, сторони, обмеження
«
»