Цивільне право України – Дзера О. В. – Суб’єкти права на комерційну таємницю
У юридичній науці пануючою є точка зору, що суб’єктами права на комерційну таємницю є суб’єкти підприємницької діяльності6. Положення ст. 36 Господарського кодексу України також визначають, що комерційною таємницею визнаються відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.
Зазначене, однак, не виключає можливість фізичних та юридичних осіб, що не займаються підприємницькою діяльністю, бути суб’єктом права на комерційну таємницю. Слід враховувати, що норми ГК України поширюються лише на регулювання відносин, що виникають у сфері господарювання у зв’язку з участю в них суб’єктів господарювання. ЦК України не обмежує коло суб’єктів права на комерційну таємницю. Подібні обмеження відсутні також в інших законодавчих актах. Тому слід погодитися з вченими1, які вважають, що володільцем комерційної таємниці може бути будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі й та, що не здійснює підприємницьку діяльність. Так, фізична особа, яка перестала займатися підприємництвом зберігає право на комерційну таємницю.
Юридичні особи, що не займаються підприємницькою діяльністю, також можуть бути суб’єктом прав на комерційну таємницю, якщо володіння нею необхідне для реалізації мети діяльності таких осіб. Іноземні фізичні та юридичні особи мають право на комерційну таємницю на рівних засадах з громадянами України та юридичними особами, створеними за законодавством України.
Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є також правонаступники володільця комерційної таємниці, тобто особи, які набули прав на неї на підставі договору з володільцем таємниці або закону.
Зміст прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю
Чинним законодавством визначений перелік майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю. На відміну від інших інститутів права інтелектуальної власності, для яких є характерним наявність фігури творця результату інтелектуальної діяльності (автора, винахідника, раціоналізатора та ін.), який володіє комплексом особистих немайнових прав, у сфері правової охорони комерційної таємниці права інтелектуальної власності визнаються за особою, яка на законних підставах отримала та зберігає у таємниці відомості виробничого, технічного, організаційного чи іншого характеру. Права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 506 ЦК України). Така особа не обов’язково має бути автором відповідних відомостей. Тому ЦК України, визначаючи перелік інтелектуальної власності на комерційну таємницю, обмежується лише майновими правами.
До майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю відносяться:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Володілець правами на комерційну таємницю може використовувати відомості виробничого, технічного, організаційного та іншого характеру у власній господарській діяльності, вживаючи необхідних заходів щодо збереження її секретності. Він також може вимагати від інших осіб, щоб останні утрималися віддій по збиранню чи поширенню інформації, що становить комерційну цінність.
Суб’єкт права на комерційну таємницю вправі у будь-який час на власний розсуд публічно розкрити інформацію, що становить комерційну цінність, якщо такі дії не порушують права інших осіб, а також надати або передати права на комерційну таємницю іншим особам на підставі ліцензійного договору або договору про передачу майнових прав інтелектуальної власності. Такі договори мають бути вчинені у письмовій формі та не потребують державної реєстрації. Умови ліцензійного договору та договору про передання майнових прав на комерційну таємницю визначаються сторонами за їх згодою на власний розсуд. При цьому у таких договорах доцільно встановити обов’язок набувача (ліцензіата) вживати заходів щодо подальшого збереження у таємниці відомостей, що становлять предмет договору.
ЦК України у ст. 507 встановлює обов’язок органів державної влади охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею, надану їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Така інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
Захист прав на комерційну таємницю може здійснюватися в адміністративному та у судовому порядках. В адміністративному порядку захист прав на комерційну таємницю здійснюється шляхом звернення із заявою до Антимонопольного комітету України або до його територіальних органів. Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” порушенням конкуренції вважаються неправомірні дії у вигляді збирання, розголошення або використання відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту. Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене у судовому порядку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)