Цивільне право України – Дзера О. В. – 3. Позовна давність

Якщо відновлення порушеного суб’єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку особа, яка має відповідне право, може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише утому, щоб визнати таким, що існує, відновити суб’єктивне право або юридичний обов’язок або в інший спосіб захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб’єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.

У ст. 237 ЦК позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наведена норма є дещо невдалою, адже дає підстави вважати, що зі спливом позовної давності особа не може звертатися з позовом до суду. Однак її необхідно тлумачити в контексті змісту ст. 267 ЦК, за якою заява про захист цивільного права чи інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Словосполучення “позовна давність”, з одного боку, відображає зв’язок з формою захисту порушених прав (позов), а з іншого – з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту – профспілковим органом тощо).

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб’єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 268 ЦК).

По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначається принциповим положенням про те, що вклад або його частина підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред’явлення такої вимоги не означає, що суб’єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, якщо з будь-яких причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин вкладника і банку.

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.

По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров’ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред’явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

По-четверте, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

По-п’яте, не поширюється позовна давність на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми (страхового відшкодування).

По-шосте, не поширюється позовна давність на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, які випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Сучасне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: а) загальну і б) спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо.

Спеціальна позовна давність встановлена законодавчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю.

Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціальної позовної давності, до нього має застосовуватися загальна позовна давність.

Відповідно до ст. 258 ЦК законом може встановлюватися спеціальна позовна давність (скорочена або більш тривала порівняно із загальним строком). Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена для таких вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування вміщеної у засобах масової інформації недостовірної інформації;

3) про переведення на співвласника прав обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 681 ЦК);

4) у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (ч. 2 ст. 1293);

8) про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (ч. 1 ст. 786 ЦК);

9) щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду, крім вимог щодо неналежної якості будівель і споруд (ст. 863).

На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчинений під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом п’яти років. У цьому разі перебіг позовної давності починається від дня припинення насильства (ст. 261 ЦК). Позовну давність тривалістю в 10 років встановлено для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.

Новий ЦК України встановив (як це має місце і в зарубіжному законодавстві), що за угодою сторін не допускається лише скорочення позовної давності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Важливе значення має встановлення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в підсумку – захист порушеного матеріального права.

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила право.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об’єктивні, так і суб’єктивні моменти: об’єктивний – сам факт порушення права, суб’єктивний – особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов’язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У зобов’язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов’язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов’язання, боржник зобов’язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із договору або актів цивільного законодавства не випливає обов’язок негайного виконання. Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред’явлення кредитором вимоги про виконання зобов’язання, якщо обов’язок негайного виконання випливає із закону або договору, або до моменту закінчення 7-денного чи іншого пільгового строку, протягом якого боржник не виконав свого обов’язку на вимогу кредитора. За регресіями зобов’язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов’язання.

У разі порушення права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають з перевезень і пред’являються до перевізників, полягає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді. Наведені випадки можна розглядати як винятки із загального правила про початок перебігу строків давності.

Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред’явити позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до: а) зупинення перебігу давності (ст. 263 ЦК); б) переривання її (ст. 264 ЦК); в) відновлення пропущеного строку позовної давності як загального, так і скороченого (ч. 5 ст. 267 ЦК).

Перебіг позовної давності зупиняється:

А) коли вчиненню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини (ст. 263 ЦК).

За ст. 78 ЦК УРСР перебіг позовної давності мав зупинятися за умови, що зазначені в цій статті обставини виникли чи продовжували існувати в останні шість місяців давності, а якщо ця давність дорівнює шести місяцям чи є меншою за шість місяців – протягом строку давності. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення давності, перебіг позовної давності триває. При йому частина строку, що залишилася, продовжується до шести місяців, а якщо позовна давність була меншою ніж шість місяців – до строку позовної давності.

У новому ЦК питання вирішене дещо по-іншому, адже згідно зі ст. 263 у разі виникнення зазначених у ній обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час їх існування, а від дня їх припинення перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Крім зупинення, перебіг позовної давності може бути перерваний. За ЦК (ст. 264) переривання позовної давності допускається лише у двох випадках:

А) при вчиненні особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Пред’явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу позовної давності. Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; позивач подав заяву про залишення позову без розгляду та в інших випадках, передбачених ст. 207 ЦПК. Після усунення умов, які слугували підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла;

Б) перебіг строку позовної давності переривається вчиненням зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов’язку. Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов’язання тощо. Новим ЦК передбачено, що вчинення зобов’язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) зобов’язання і, крім того, окремо сформульовано правило щодо перебігу позовної давності в разі залишення без розгляду позову, вчиненого у кримінальному процесі. У цьому разі перебіг позовної давності, що почався до пред’явлення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців. Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов’язанні, не впливають на перебіг позовної давності.

Позовна давність – інститут матеріального, а не процесуального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб’єктивного права від юрисдикцій його органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутися до суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом, ч. 2 ст. 267 ЦК передбачає, що вимоги стосовно захисту порушеного права приймаються судом незалежно від закінчення позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред’явлення позову і про її застосування заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови в його задоволенні.

Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо). Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захистові (ч. 5 ст. 267 ЦК). При цьому необхідно зазначити, які саме обставини слугували підставою для поновлення строку. Не даючи хоч би приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, закон покладає розв’язання цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком слушно, бо лише на підставі глибокого й уважного аналізу всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) причин прогаяння позовної давності. У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебування за кордоном тощо. Якщо позивач узагалі не довів обгрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв’язку з прогаянням позовної давності. Своєрідний спосіб захисту порушеного права після спливу строку позовної давності закріплено у ч. 1 ст. 267 ЦК: у разі виконання особою зобов’язання по закінченні позовної давності вона не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання вона не знала про закінчення давності.

Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє порушене право.

Новий ЦК містить кілька статей (статті 253-255), у яких визначено порядок обчислення строків, утому числі позовної давності. Строк починається з наступного дня після календарної дати чи настання події, якими визначено його початок. Строк, обчислюваний роками, спливає у певні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Наприклад, якщо право на позов виникло 15 червня 2008 р., то 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 2008 р. і закінчується 15 червня 2011 р., тобто рівно через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. До строку, визначеного півроком або кварталами року, застосовуються правила щодо строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв’язку до 24 години останнього дня строку. У разі коли кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Цивільне право України – Дзера О. В. – 3. Позовна давність