Цивільне право. Том 2 – Борисова В. І. – ГЛАВА 54. Кредитний договір
1. Поняття та загальна характеристика кредитного договору
При здійсненні своєї діяльності більшість суб’єктів підприємництва постійно або періодично відчувають дефіцит грошових коштів, які їм необхідні для різноманітних цілей (наприклад, закупівлі товарів, розширення власного виробництва тощо). Одним із дієвих способів вирішення вказаної проблеми є залучення сторонніх позикових ресурсів як у грошовій, так і в натуральній формі, що надає можливість суб’єктам значно підвищити ефективність своєї діяльності. Потребу в запозиченні відчувають також і фізичні особи – споживачі, які за рахунок таких коштів одержують можливість придбавати в порядку кредитування речі побутового, сімейного або особистого призначення, не маючи при цьому можливості на момент одержання таких речей у власність оплатити їх вартість у повному розмірі.
Кредит як узагальнююча правова категорія поділяється на грошовий та комерційний. Класичний грошовий кредит, який опосередкований договорами позики та кредиту, являє собою передачу грошей або інших замінних речей у власність боржнику під зобов’язання наступного повернення еквівалентної кількості грошей або речей. Комерційний кредит-це просто відстрочення виконання будь-якого обов’язку за основним договором (купівлі-продажу, підряду тощо). Звичайно, на відміну від грошового кредиту комерційний кредит похідний від основного зобов’язання і по суті є однією з умов його виконання.
Найбільш поширеною формою грошового кредиту є банківський кредит, яким згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність2” від 07.12.2000 р. визнається будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Відповідно до ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик віднесено до кредитних операцій, які належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.
Близьким до банківського є фінансовий кредит – кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, належить до фінансових послуг. Банківський кредит є різновидом фінансового. Проте останній, на відміну від банківського, може надаватись, крім банків, також і небанківськими фінансовими кредитними установами (наприклад, кредитними спілками4). У деяких прямо передбачених законом випадках надавати фінансові кредити можуть також і некредитні фінансові установи (наприклад, страховики).
Певні особливості правового регулювання має комерційний кредит, які полягають у тому, що він надається не за окремим цивільно-правовим договором (наприклад, кредитним), а в межах іншого договірного зобов’язання з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг. Так, згідно зі ст. 1057 ЦК договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, якщо інше не встановлено законом, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит). Зміст зобов’язання, пов’язаного із комерційним кредитуванням, складають дії однієї сторони щодо передачі у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, взамін на вчинення другою стороною дій з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг.
Комерційне кредитування може мати місце як з боку продавця (відстрочення або розстрочення платежу), так і з боку покупця товарів, робіт, послуг (аванс, попередня оплата). Так, відповідно до ст. 693 ЦК договором купівлі-продажу на покупця може покладатися обов’язок здійснення попередньої оплати товару, тобто часткової або повної оплати до його передання продавцем. У даному випадку має місце кредитування продавця. Договором купівлі-продажу також може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ст. 694 ЦК). При цьому здійснюється кредитування покупця. Суб’єктами відносин з комерційного кредитування можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.
Незважаючи на особливість комерційного кредиту, до нього застосовуються відповідні положення про кредит та позику, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання. Виходячи з оплатної природи кредитного договору, комерційний кредит має оплатний характер у вигляді сплати процентів. Так, на суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу ч. З ст. 693 ЦК передбачено нарахування процентів. Проте не завжди ЦК передбачає оплатність комерційного кредиту. Договором купівлі-продажу може бути передбачений (а не обов’язково передбачається) обов’язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абз. 2 ч. 5 ст. 694 ЦК). Якщо сторони не обумовили сплату покупцем процентів, то він зобов’язується сплатити продавцеві лише ціну товару. У цьому комерційний кредит відрізняється від кредиту товарного, який завжди є оплатним. Суть товарного кредиту полягає в тому, що одна сторона передає у власність другій стороні товари (роботи, послуги) на умовах договору, який передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Він передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцеві (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від часу погашення заборгованості1. Другою відмінністю між комерційним і товарним кредитом є те, що останній має більш вузьку сферу застосування – передача товару на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, тоді як на умовах комерційного кредитування може передбачатися, крім вказаного, також і розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, аванс або попередня оплата.
Правовою формою, що опосередковує відносини сторін, пов’язані з наданням фінансового кредиту, є відповідний кредитний договір, легальне визначення якого міститься у ст. 1054 ЦК, згідно з ч. 1 якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір розглядається як різновид договору позики, атому, якщо інше не встановлено правилами про кредит і не випливає із суті кредитного договору, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики. Ураховуючи наведене, до кредитного договору субсидіарно можуть застосовуватись правила, передбачені § 1 гл. 54 ЦК, присвячені правовому регулюванню договору позики (ч. 2 ст. 1054 ЦК), зокрема, щодо наслідків порушення позичальником договору позики (ст. 1050 ЦК), забезпечення виконання зобов’язання позичальником (ст. 1052 ЦК) та деякі інші.
У той же час частина правових норм, що регулюють відносини позики, в силу специфіки кредитного договору не можуть бути застосовані до нього. Так, по-різному визначаються в кредитному договорі та договорі позики суб’єктний склад та предмет договору (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК). Відрізняються також момент набрання чинності (ч. 2 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК), форма (ст. 1047, ст. 1055 ЦК), умови надання коштів (ст. 1048, ст. 1056 і ЦК), можливість односторонньої відмови у наданні або одержанні кредиту (ст. 1056 ЦК), заборона збільшення процентної ставки за кредитним договором (ч. 2 ст. 1056і ЦК). До критеріїв, що дозволяють розмежувати вказані договори, зокрема, можна віднести: по-перше, коло суб’єктів. Позика може надаватись будь-якими особами (у разі надання її за рахунок власних коштів); кредит надається лише банками та/або іншими фінансовими установами. По-друге, предмет договору. Позика може надаватись грошовими коштами або іншими речами, визначеними родовими ознаками; кредит – лише грошима. По-третє, платність договору. Позика може бути як процентною, так і безпроцентною; кредит завжди передбачає сплату процентів. По-четверте, статус наданих коштів. Так, важливою ознакою кредитної операції є те, що вона здійснюється за рахунок залучених коштів.
Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це надає кредитному договору значних переваг порівняно з договором позики, який у силу своєї реальності не передбачає обов’язку позикодавця передати позичальнику суму позики і відповідно позичальник не вправі вимагати від позикодавця такої передачі, що особливо незручно при здійсненні підприємницької діяльності. Особливістю консенсуальної природи кредитного договору є те, що законом допускається одностороння відмова від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором.
Виходячи зі своєї консенсуальної природи, кредитний договір є двостороннім, оскільки правами й обов’язками наділені обидві сторони (ч. З ст. 626 ЦК). Він, на відміну від договору позики, є завжди оплатним, оскільки позичальник за одержаний кредит сплачує кредитодавцю проценти. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум з моменту надання кредиту позичальнику (зарахування на його рахунок). Розмір процентів та порядок їх сплати мають бути передбачені кредитним договором (ч. 1 ст. 1056і ЦК). На формування розміру процентів впливає ціла низка факторів, як-от: кредитний ризик1, наявність забезпечення, попит і пропозиція, які склалися на кредитному ринку, строк користування кредитом, розмір облікової ставки й інші фактори. Крім указаних, на розмір процентної ставки може впливати також і маржа (банківська маржа), тобто винагорода кредитодавця. Розмір (ставка) процентів, за деяким винятком, не може бути нижчим встановленого мінімуму. Безпроцентні кредити є винятком із природи кредитування, а тому надання безпроцентних кредитів дозволяється лише у випадках, прямо передбачених законом.
У разі встановлення кредитодавцем умов кредитного договору у формулярах або інших стандартних формах, коли позичальник не вправі запропонувати свої умови договору, а лише може приєднатись до запропонованого договору в цілому, кредитний договір набуває рис договору приєднання (ст. 634 ЦК).
При наданні споживчого кредиту до договорів із споживачами застосовуються положення законодавства про захист прав споживачів, зокрема положення про несправедливі умови в договорах, перелік яких не є вичерпним.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)