Цивільне право. Том 2 – Борисова В. І. – ГЛАВА 37. Договір дарування
Загальні положення
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. І ст. 717 ЦК).
Договір дарування поряд із договорами купівлі-продажу, міни, довічного утримання опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі характерні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договорів, тому законодавець не випадково виділяє у Цивільному кодексі норми, що регулюють відносини з дарування, в окрему главу.
Договір дарування є завжди безоплатним. Це означає, що дарувальник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК). У деяких випадках обдаровуваний при отриманні дарунку традиційно передає дарувальнику річ або невеличку грошову суму. Наприклад, за народним звичаєм, при отриманні у дарунок годинника або домашньої тварини обдаровуваний має надати дарувальнику дрібну монету. Слід зауважити, що у цьому випадку мова не йде про зустрічне надання в юридичному розумінні. Надання монети сприймається сторонами як символічний акт та не має метою компенсацію за отриманий дарунок.
Не буде також зустрічним наданням встановлене за договором дарування право користування дарувальником річчю – предметом дарування. Цю ситуацію можна розглядати двояко: дарувальник зберігає за собою певні права (право користування), які й не входили до складу дарунка, або як обтяження предмета дарування правами дарувальника. Важливим для констатації безоплатності є те, що дарувальник не отримує від обдаровуваного нічого нового, що було в нього відсутнє до укладення договору, а обдаровуваний не надає дарувальникові нічого, що не було б пов’язане із дарунком.
Із зазначеного випливає така кваліфікуюча ознака договору дарування: наслідками дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.
Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровуваного на прийняття дарунку. Слід, безумовно, погодитися з думкою О. С. Йоффе, який вказував, що в обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим1. Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи.
Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід дарунка (речі або права) до обдаровуваного.
Легальне визначення договору дарування вказує на те, що він може конструюватись як реальний або консенсуальний договір. Нагадаємо, що консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, в той час як для укладення реального договору потрібно ще передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ЦК).
За частиною 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. Таким чином, консенсуальний договір дарування породжує зобов’язання, за яким дарувальник (боржник) має вчинити певну дію (передати майно), а обдаровуваний (кредитор) має право вимагати виконання цього обов’язку.
Договір дарування є, як правило, одностороннім договором: обдаровуваний стає власником речі (або має права вимагати передання йому дарунка), тобто не приймає на себе ніяких обов’язків, а дарувальник передає (або зобов’язується передати) майно, не отримуючи при цьому ніяких прав вимоги щодо обдаровуваного.
Але із цього правила є винятки. Так, за статтею 725 ЦК договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи, що робить такий договір дарування двостороннім (ч. З ст. 626 ЦК). У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок.
Але важливо зазначити, що трансформація договору дарування в двосторонній договір не позбавляє його ознак безоплатності1. Так, майнове надання обдаровуваного спрямоване на користь третьої особи, а не дарувальника і не є, таким чином, зустрічним, що є необхідним для кваліфікації договору як оплатного. Не порушується у зазначеній конструкції й друга ознака дарування – збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.
Характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов’язання, яке він породжує. Так, за частиною 3 ст. 723 якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.
Найбільш цікавим з точки зору юридичного аналізу є реальний договір дарування. Такий договір, як було зазначено, є укладеним з моменту передання майна. Звичайна конструкція реального договору у випадку дарування приводить до виключного наслідку – за таким договором, на відміну від інших, не виникає зобов’язання2. Так, не важко помітити, що передання майна обдаровуваному має наслідками виникнення в нього права власності на дарунок (ч. 1 ст. 334 ЦК). Тобто у той час як інші реальні договори породжують зобов’язання сторін, реальний договір дарування породжує не зобов’язальні правовідносини, а призводить безпосередньо до виникнення права власності на дарунок в обдаровуваного. Класики вітчизняної цивілістики зазначали, що такий договір покладений в основу передання речі та є речовим договором.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)