Цивільне право. Том 1 – Борисова В. І. – 6. Право інтелектуальної власності на “ноу-хау”

В Україні в умовах становлення ринкової економіки суб’єкти підприємницької діяльності ведуть конкурентну боротьбу за прибутковість свого бізнесу, що певною мірою залежить від уміння розпоряджатися результатами інтелектуальної діяльності людини, до яких вже впродовж тривалого часу належить і “ноу-хау” (“know-how” – у перекладі з англ. – знати як).

Попри широке використання “ноу-хау” в повсякденному житті механізм його правової охорони в Україні не отримав відповідного законодавчого закріплення. Уперше визначення “ноу-хау” було надане в Законі України “Про інвестиційну діяльність”, де воно трактувалось як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ст. 1). На сьогодні термін “ноу-хау” уживається вже більш як у 270 нормативно-правових актах і фактично розглядається як конфіденційна інформація технічного, організаційного (управлінського), комерційного, виробничого та іншого характеру. Виходячи з такого розуміння “ноу-хау”, виникає питання щодо співвідношення його з поняттям “комерційна таємниця”.

Центральним, тобто таким, що об’єктивно впливає на відмінність досліджуваних понять, є питання проте, який із цих об’єктів є результатом інтелектуальної творчої діяльності й, отже, може бути віднесений до об’єктів права інтелектуальної власності. Законодавець дійшов висновку, що це – комерційна таємниця, хоча з цим навряд чи можна погодитись.

Безумовно, “ноу-хау” не завжди може бути результатом творчої діяльності людини, проте це завжди результат інтелектуальної діяльності, яка відрізняється лише якісною новизною своїх форм і результату2, оскільки у певних випадках “ноу-хау” не є якісно новим. Таким чином, на відміну від комерційної таємниці, “ноу-хау” завжди є результатом інтелектуальної діяльності людини, пов’язаної з використанням здатностей свого раціонального пізнання, здійсненням раціональних, логічних висновків. У разі ж збереження в секреті незапатентованих, але патентоздатних технічних рішень “ноу-хау” виступатиме як результат інтелектуальної, творчої діяльності.

“Ноу-хау” відрізняється від комерційної таємниці також і тим, що в його основі завжди лежить інформація зі сфери техніки та технологій. Тому це єдиний вид комерційної таємниці, який за своєю суттю є рішенням. Уся інша інформація, що становить комерційну таємницю, – це інформація про факти.

Зазначені об’єкти розрізняються за формою існування. Так, системне тлумачення статей 200 і 505 ЦК, а також ст. 1 Закону України

“Про інформацію” дозволяє дійти висновку, що комерційна таємниця завжди є інформацією, що об’єктивувалася, тоді як “ноу-хау” може бути і незадокументованою інформацією й існувати у вигляді досвіду і навичок.

Різницю між “ноу-хау” і комерційною таємницею можна визначити за обсягом змісту. Поняття комерційної таємниці є істотно ширшим за поняття “ноу-хау”, оскільки воно, крім відомостей, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності, може включати і відомості, які мають суто інформаційне і навіть пізнавальне значення.

Якщо володільцем комерційної таємниці є спеціальний суб’єкт – особа, що здійснює підприємницьку діяльність, то відносно “ноу-хау” таке обмеження не діє. Тому за межами комерційної таємниці виявляється інформація, що відповідає ознакам “ноу-хау”, права на яку належать несуб’єктам підприємницької діяльності. Таким чином, потенційна цінність “ноу-хау” на відміну від комерційної таємниці не завжди пов’язана з підприємницькою діяльністю володільця права на “ноу-хау”.

“Ноу-хау” на відміну від комерційної таємниці може складатися з даних, що загальновідомі нарізно самі по собі, але які становлять виняткову цінність у своїй сукупності саме в певному поєднанні.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що “ноу-хау” – це частина комерційної таємниці, яка є результатом інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності у сфері техніки та технологій у вигляді сукупності технічних знань, інформації, практичних навичок (досвіду), яка є секретною, істотною, ідентифікованою, практично застосовною, конфіденційність якої забезпечується її законним володільцем.

Ознаками “ноу-хау” є: секретність інформації, що його становить; забезпечення секретності законним володільцем права на “ноу-хау” й додержання режиму секретності третіми особами (наприклад, особами, яким дана інформація стала відома через службове положення або виконувані професійні службові функції, контрагентами за договором тощо); істотність (цінність) інформації, що його становить; ідентифікованість, тобто фіксованість у такий спосіб, який дозволяє перевірити додержання критеріїв секретності й істотності; практична застосовність.

До особливостей “ноу-хау”, які у своїй сукупності виділяють цей нетрадиційний об’єкт права інтелектуальної власності, належать: його нематеріальна природа; режим конфіденційності як основа надання правової охорони; відсутність строку охорони; відсутність офіційного визнання охороноздатності та державної реєстрації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Цивільне право. Том 1 – Борисова В. І. – 6. Право інтелектуальної власності на “ноу-хау”