Цивільне право – Майданик P. A. – Радянська наука цивільного права
Після жовтневої революції 1917 р. в Російській імперії погляди вчених на цивільне право були переглянуті в напрямі визнання несумісності товарно-грошових відносин із соціалізмом та необхідності розвитку без еквівалентного розподілу матеріальних благ, який повинен здійснюватися поза будь-яким цивільним правом. У зв’язку з цим наукові праці цього періоду зводилися переважно до критики буржуазного цивільного права та виявлення його експлуататорського характеру.
З переходом до нової економічної політики спостерігалося часткове відновлення досоціалістичних поглядів на цивільне право та активне звернення до класичних цивілістичних інститутів. Відображенням компромісного стану вітчизняної цивілістики того періоду знаходимо в побудові і змісті Цивільного кодексу УРСР 1922 р., що грунтувався на ідеї тимчасового співіснування приватних і соціалістичних відносин з перспективою повної відмови від перших в майбутньому. В цей період поширення набула так звана мінова концепція, згідно з якою цивільне право розглядалося як форма опосередкування приватновласницьких, товарних відносин. Як результат посилення тенденції до заперечення всього буржуазного в соціалістичному суспільстві того періоду сама назва “цивільне право” в ряді випадків замінювалося на термін “господарське право”, яке в той період за своєю сутністю нічим не відрізнялося від цивільного права.
З огляду на багатоукладність вітчизняної економіки в цей період значне поширення отримала теорія двосекторного права. Прихильники цієї теорії вважали, що наявність приватного сектору в економіці країни зумовлює існування цивільного права, а наявність соціалістичного сектору – господарського права. Останнє, на їх думку, повинно регулювати відносини всередині громадського сектору народного господарства, які втратили товарний характер і тому повинні регулюватися в порядку плановості та підпорядкованості.
Поряд з теорією двосекторного права в цей період з’явилася теорія єдиного господарського права, згідно з якою багатоукладність в економіці не може призвести до багатоукладності в праві, подібно тому, як багатоукладність в економіці не веде до багатоукладності в державі. За цією теорією всі майнові відносини, незалежно від того, в якому секторі народного господарства вони виникають, а також відносини з управління народним господарством повинні регулюватися єдиним господарським правом.
Підставою становлення цієї теорії виступив взятий в цей період курс на подолання багатоукладності в економіці за рахунок розширення соціалістичного сектору і витіснення приватного. В 1936-1938 рр. теорія єдиного господарського права була оголошена шкідливою з відповідними наслідками для її прихильників в той трагічний період вітчизняної історії.
Пріоритети планово-адміністративної соціалістичної економіки зумовили зосередження вчених переважно на дослідженні питань державної соціалістичної власності, планових договорів та відповідних їх господарських зобов’язань, юридичної особистості соціалістичних організацій тощо. Значна увага приділялась проблемам системи права, предмету і методу цивільного права”.
В другій половині 50-х років XX ст. відроджується ідея господарського права, прихильники якої намагаються обгрунтувати існування поряд з цивільним правом іншої самостійної галузі – господарського права. Прихильники цієї теорії виходили з тези про те, що майнові відносини громадян повинні регулюватися цивільним правом, а відносини між соціалістичними організаціями, які виникають у зв’язку з організацією та здійсненням їх господарської діяльності, господарським правом. В розвиток цих ідей пропонувалося поряд з Основами цивільного законодавства і Цивільним кодексом прийняти Основи господарського законодавства або Господарський кодекс.
Основним недоліком цієї теорії було те, що вона вела до відриву правового регулювання товарно-грошових відносин, які складаються між організаціями, від інших товарно-грошових відносин та злиття їх правового регулювання з правовим регулюванням зовсім інших за своєю природою відносин з управління господарською діяльністю соціалістичних організацій. Законодавець не сприйняв ідею господарського права, а проведена в середині 60-х років минулого століття кодифікація цивільного законодавства законодавчо закріпила теоретичні розробки прихильників єдиного цивільного права про необхідність єдиного правового регулювання всіх майнових відносин незалежно від їх суб’єктного складу і сфери функціонування. В 1961 р. було прийнято Основи цивільного законодавства Союзу PCP та союзних республік, а в 1963 р. – ЦК У PCP.
Ці законодавчі акти цивільного законодавства юридично закріпили існуючу в країні планову економіку та визначили подальший напрям розвитку вітчизняної цивілістичної думки. Наукові дослідження, які проводилися в наступні періоди значною мірою були зорієнтовані на розробку юридичних конструкцій, які юридично забезпечують плановий вплив на товарно-грошові відносини, які складаються в країні. Внутрішня суперечливість та неефективність планової економіки зумовили відповідні вади теоретичних концепцій, розроблених на її основі. З’ясувалося, що теорія складного юридичного складу, що включає план та укладений на його основі договір, не дозволяє використовувати всі переваги договору як унікального правового інструменту і значною мірою перетворює його в юридичну фікцію з ознаками публічно-правового акта.
В цей період (так званий радянський період) значний внесок в розвиток вітчизняної науки цивільного права зробили: професори В. І. Бошко, С. Й. Вільнянський, М. Й. Бару, В. М. Гордон, С. Н. Ланд-коф, Г. К. Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, В. П. Маслов, О. А. Пушкін, Д. В. Боброва, О. А. Підопригора.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)