Цивільна оборона та цивільний захист – Стеблюк М. І. – 2.4.1. Гасіння пожеж
Основні способи гасіння пожежі: захльостування або закидання грунтом кромки пожежі; улаштування загороджувальних і мінералізованих каналів і смуг; гасіння пожежі водою або розчинами вогнегасних хімікатів, відпал (пуск зустрічного вогню).
Захльостування або закидання кромки пожежі грунтом застосовують при боротьбі зі слабкими або середньої сили швидкими низовими пожежами. Жмутком гілок довжиною 1-2 м або невеликих дерев переважно листяних порід мітлами гасять вогонь ковзними ударами по вогню збоку, ніби змітаючи матеріали, що горять, у бік вигорілої площі. Закидати кромки пожежі грунтом можна грунтометами і смугопрокладачами фрезерного типу, встановленими на тракторах.
Загороджувальною називають смугу місцевості, з якої прибрані лісові насадження і горючі матеріали, що розташовані на поверхні землі. Мінералізована – це смуга місцевості, з якої прибрані трав’яниста рослинність, лісова підстилка та інші горючі матеріали до мінерального шару грунту. Ширина загороджувальної смуги має бути не меншою подвійної висоти полум’я вогню (інколи до 100 м). Такі смуги улаштовуються за допомогою дорожньої і землерийної техніки (див. рис. 4).
Для зупинки торфових пожеж (підземних) копають канави шириною по дну від 0,3 до 1 м, глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня грунтових вод.
Рис. 4. Основні способи гасіння низових пожеж:
А – оточення пожежі; б – гасіння з фронту; в – гасіння з тилу; г – гасіння сильної пожежі комбінованим способом; 1 – гасильники; 2 – перехід гасильників; 3 – опорна мінералізована смуга; 4 – загороджувальна мінералізована смуга
У місцях, де неможливе застосування спеціальних машин або не ефективні легкі механізми і ручна праця, використовують вибухові речовини для влаштування загороджувальних і мінералізованих смуг.
Гасіння пожежі водою – ефективний метод боротьби з вогнем. При випаровуванні вода поглинає велику кількість тепла і зона горіння охолоджується. Для подачі води можна використовувати поливально-мийні, пожежні машини і мотопомпи. Щоб вода швидше просочувала горючий матеріал, в неї додають невелику кількість змочувачів.
Більш ефективні, ніж вода, розчини вогнегасних і хімічних речовин. Для їх випаровування потрібно більше тепла, ніж для випаровування води, і охолоджувальна їх властивість сильніша.
При гасінні лісових пожеж найбільше застосовують 20 % – ві (за вмістом основної речовини) водні розчини хлористого кальцію, хлористого магнію і сульфату амонію.
Для підвищення ефективності розчинів вогнегасних хімікатів у них додають змочувачі – мийні засоби.
Відпал (пуск зустрічного вогню) – це завчасний пуск вогню по надгрунтовому покриву назустріч низовій або верховій пожежі з метою створення на її шляху широкої загороджувальної смуги.
Відпал проводять від опорних смуг (рис. 5), якими можуть бути дороги, яри, річки та інші природні перешкоди. Якщо їх немає, опорні смуги у вигляді мінералізованих смуг створюють вручну або за допомогою різних знарядь і механізмів.
Рис. 5. Приклад гасіння великої пожежі:
А – прокладання опорної мінералізованої смуги; б – пуск відпалу від мінералізованої смуги і частини берега струмка, де напрямок вітру упоперек русла, прокладання опорних додаткових смуг для спрямування лінії відпалу; в – пуск відпалу від решти берега струмка і від берега річки; 1 – опорна мінералізована смуга; 2 – початок пожежі; 3 – переважаючий напрямок вітру
Для прискорення відпалу можна застосувати пуск вогню “гребінкою” (рис. 6). Надгрунтовий покрив підпалюють не тільки вздовж опорної смуги, а й перпендикулярно до неї через кожні 6-8 м. Глибина зубців, що утворюються, має бути не більше 3-4 м.
При гасінні низових пожеж застосовують два основних прийоми: оточення пожежі (гасіння кромки вогню по всьому периметру пожежі), гасіння пожежі з фронту (або тилу) з наступним просуванням до флангів, а потім у тил (чи до фронту пожежі).
Оточення пожежі доцільне при стійких пожежах, які поволі поширюються, а також тоді, коли сил і засобів, залучених для гасіння пожежі, достатньо для того, щоб її локалізувати не більш як за ЗО-40 хв.
Гасіння пожежі з фронту і тилу застосовують при нестачі сил і засобів для одночасного оточення. Перший прийом спрямований на локалізацію слабких і, в деяких випадках, середніх пожеж, другий – сильних, коли гасіння з фронту утруднене.
Єдиний спосіб боротьби з верховою пожежею – це відпал (рис. 6). Стійка верхова пожежа буває при штилі або слабкому вітрі й через це не має ясно вираженого фронту: поширюється вона зі швидкістю 1- 2 км/год. Таку пожежу потрібно охоплювати відпалом з усіх боків і для її зупинки достатньо відпалити смугу шириною 20-ЗО м. Враховуючи, що при посиленні вітру пожежа може перейти у швидку, ширину відпаленої смуги необхідно збільшити до 100 м.
Швидка верхова пожежа поширюється по кронах дерев за напрямком вітру (тобто по фронту), фланги і тил – це, по суті, низова пожежа. Через це насамперед вживають заходів для зупинки фронту пожежі, що починається. Відпал починають проти центру фронту пожежі дві команди, які розходяться по опорній смузі або по трасі відпалу (якщо немає опорної смуги) у протилежні боки. Кожна команда спочатку підпалює надгрунтовий покрив на ділянці шириною 20-ЗО м. Наступну ділянку підпалюють після того, як вогонь відійде від опорної смуги на 2-3 м.
Вогонь на флангах і в тилу ліквідують такими ж способами, як і при низових пожежах.
При гасінні торфових (підземних) пожеж зусилля зосереджують на захисті населеного пункту, лісового масиву чи основного торфового поля від вогню. Для локалізації території, що горить, прокладають (прокопують) за допомогою землерийної техніки загороджувальні смуги (канави) шириною до 1 м і глибиною до мінерального шару (або на 0,5 м нижче рівня грунтових вод). Водяними стволами-розпилювачами заливають місця горіння водою із змочувачами.
Рис. 6. Способи прискорення відпалу: а – випалювання попереджувальним вогнем;
Б – випалювання способом “гребінки”; в – “плямисте” випалювання; г – ступеневий відпал; г – гасильник; 1 – небезпечна зона. Поблизу фронту пожежі знаходитися не можна; 2 – друга лінія попереджувального вогвю; З – перша лінія попереджувального вогню; 4 – опорна мінералізована смуга; 5 – перша опорна мінералізована смуга (тимчасова); 6 – друга опорна мінералізована смуга (тимчасова)
Пересування людей і техніки організують обережно, щоб не провалитися у вигорілі осередки торфу під мінеральним шаром грунту. Підозрілі місця попередньо обстежують щупами.
Гасіння польових пожеж організують такими ж способами, як і лісових низових пожеж. Слабкі польові пожежі (при швидкості вітру до 3 м/с) гасять захльостуванням, закиданням, затиранням кромки вогню підручними засобами, водою, хімікатами.
Більш сильні пожежі зупиняють улаштуванням загороджувальних смуг. При створюванні загороджувальної смуги хліб спочатку скошують, а потім землю орють трактором. Ширина смуги має бути 10-12 м. Для ліквідації іскор і головешок вздовж такої смуги розставляють людей, які не допускають поширення вогню через загороджувальну смугу.
Пожежі, які поширюються з великою швидкістю (15-20 км/год), локалізують пуском зустрічного вогню (відпалом). Опорна смуга при цьому вибирається на такій відстані від фронту пожежі, щоб була можливість до підходу пожежі розставити людей з інтервалом 70- 100 м один від одного і одночасно по всьому фронту пустити зустрічний вогонь.
У всіх випадках гасіння пожеж необхідно безперервно вести спостереження і розвідку на ділянках, які не горять, встановлювати пожежні пости із засобами гасіння з підвітряної сторони.
При виникненні пожежі в населеному пункті або на виробництві насамперед слід повідомити по телефону або посильним пожежну команду і приступати до боротьби з вогнем. Бензин, газ, органічні мастила і розчинники потрібно гасити піском, землею, пінними і порошковими вогнегасниками, а якщо осередок пожежі невеликий, накрити його азбестовим або брезентовим покривалом, великою тканиною чи одягом, намоченим у воді. Рідину та електропроводку, що загорілися, водою гасити не можна.
Локалізувати пожежу в населеному пункті можна різними способами: оточенням, охопленням з фронту чи з тилу.
Оточення доцільно проводити при слабкому нестійкому вітрі, коли пожежа може поширюватися в усі боки з майже однаковою імовірністю. Для одночасного оточення осередку пожежі потрібно багато сил і засобів.
Охоплення осередку пожежі з фронту або тилу застосовують, якщо недостатньо сил і засобів або оточення пожежі за умовами обстановки недоцільне.
При нестачі протипожежних сил, а також при ширині вулиць 50 м і більше, суцільні пожежі можна локалізувати захистом водяними струменями суміжних будівель, що не горять, з тим, щоб не допустити їх загоряння.
Під час гасіння пожежі у населеному пункті, на об’єкті необхідно стежити за станом будівельних конструкцій і технологічного обладнання і в разі небезпеки терміново попереджувати всіх учасників ліквідації пожежі.
Якщо горить електричне обладнання або проводка, необхідно вимкнути рубильник, вимикач, або електричні пробки, а потім гасити вогонь.
Особливо важко гасити пожежі на фермах та в інших приміщеннях для тварин. Основна трудність полягає у тому, щоб вивести тварин з палаючих приміщень, оскільки поява диму і вогню викликає у тварин сильний переляк і неспокій, що утруднює їх рятування. Щоб вивести тварин, відкривають навстіж усі двері та ворота. Якщо виходи відрізані вогнем, треба негайно розібрати частину стіни, найбільш віддалену від осередку пожежі. Бажано, щоб тварин по можливості виводили люди, які постійно за ними доглядають і до яких тварини звикли.
Коні й велика рогата худоба з палаючих приміщень виходять спокійніше. На коня треба накинути мотузку або надіти вуздечку і швидко вивести з палаючого приміщення. Велику рогату худобу виводять двоє: один веде тварину, а інший підганяє її ззаду. Якщо тварина дуже нервує, їй слід закрити очі мішком або ганчіркою.
Особливо неспокійно поводять себе під час пожежі лошата, телята, вівці й кози. їх треба силою виганяти з палаючих приміщень. Виганяючи кіз та овець, потрібно передусім вивести козла чи барана, а за ним гнати всю отару. В теплу пору року цих тварин виганяють з палаючих приміщень сильним струменем води. Великі труднощі виникають під час пожежі у свинарниках, оскільки свині опираються, коли їх виганяють, і навіть кидаються на людей. Свиней можна виносити з приміщення за задні ноги або вуха.
Якщо займаються сіно, солома, складені у скирти, вогонь дуже швидко охоплює всю поверхню, тому насамперед треба збити полум’я. Для цього копицю, або скирту поливають спочатку розсіяним, а потім, починаючи згори, потужним струменем води. Після припинення горіння копицю або скирту розкидають баграми, граблями і вилами, починаючи зверху. Горіле сіно чи солому розкидають і поливають водою. Так само гасять бавовну, льон, коноплі та інші культури, складені в скирти, копиці та ін.
Під час гасіння пожежі на зернотоку, складах із зерном треба враховувати, що вода і дим псують зерно. Тому не слід поливати водою зерно в тих місцях складу, яким вогонь безпосередньо не загрожує. Необхідно терміново вимкнути електрострум, зупинити роботу зерноочисних машин і вентиляторів, переключити потокові гази в димову трубку, включити розвантажувальне обладнання, потім приступити до гасіння вогню. Зерно, яке зберігається в мішках, виносять із приміщення. Насамперед треба збити полум’я, а потім остаточно погасити вогонь розсіяним струменем води. Після цього зерно перелопачують, відокремлюючи горіле від негорілого.
Якщо пожежа застала в приміщенні, ви почули тріск вогню, запах диму, пригинайтесь до підлоги і повзіть підлогою під хмарою диму до дверей приміщення, але не відчиняйте їх відразу:
– необхідно обережно доторкнуться до дверей тильним боком долоні, якщо двері не гарячі, то обережно відчинити їх і швидко вийти;
– якщо двері гарячі – не відчиняйте їх, тому що дим та полум’я за дверима не дадуть вийти;
– у такій ситуації необхідно зачинити двері, щілини й отвори заткнути будь-якою тканиною, або двері завісити мокрою тканиною, щоб обмежити проникнення диму і вживати заходи для порятунку;
– відчинити вікно, висунутись і кричати: “Допоможіть, пожежа!”;
– якщо неможливо відчинити вікно – треба розбити віконне скло твердим предметом (перед цим відверніться від вікна, щоб розбите скло не поранило обличчя) і звернути увагу людей, які можуть допомогти або викличуть пожежників;
– необхідно обов’язково зачинити за собою всі двері;
– не можна користуватися ліфтом;
– у висотному будинку не можна бігти вниз крізь вогнище, краще рятуватись на даху будівлі.
Евакуація людей із районів пожежі в населеному пункті й у лісах – головне завдання протипожежних формувань. Під час рятувальних робіт командири протипожежних формувань організовують розвідку, оцінюють обстановку і розподіляють по об’єктах особовий склад і технічні засоби, організують взаємодію з іншими формуваннями, які рятують людей. Дані про кількість людей, які перебувають в осередку пожежі й потребують допомоги, одержують від начальників об’єктів, спостерігачів та інших достовірних джерел.
У приміщеннях, де немає вогню, але заповнених димом, якщо там перебувають люди, потрібно відкрити вікна і двері для провітрювання. Щоб відкрити вікно або вибити шибку, драбину ставлять збоку вікна, оберігаючи себе від опіків. Не треба бити по середині вікна, бо при цьому утворюються великі гості уламки. Бити треба по склу біля краю рами. Вибивши скло на одному-двох нижніх рядах рами, можна вибити шибки з верхніх рядів. Тоді через нижню частину віконної рами починається приплив чистого повітря, а через верхню частину буде виходити дим.
В окремих випадках, щоб випустити дим, з підвітряної сторони будівлі зривають окремі конструкції або перебивають у них отвори.
Задимленість зменшує розпилений струмінь води, який охолоджує дим і одночасно осаджує його тверді частинки. У першу чергу це потрібно робити там, де проводиться евакуація людей.
Важливо правильно вести пошук людей у будівлі, що горить. Перш ніж увійти в охоплену полум’ям будівлю потрібно з’ясувати її внутрішнє планування і встановити ті місця, де можуть розміщуватися люди. Потім одягнути протигаз з гопкалітовим патроном, оскільки фільтруючі протигази добре захищають від всіх відомих ОР і деяких сильнодіючих ядучих речовин, крім окису вуглецю, який утворюється при горінні. Ефективний й ізолюючий протигаз. Можна скористатися також респіратором, мокрою проти пиловою тканинною маскою, ватно-марлевою пов’язкою або накритися з головою мокрою ковдрою, мішком, щільною тканиною чи верхнім одягом.
При обстеженні задимлених приміщень і споруд рятівники розбиваються на пари. Один з них знаходиться зовні, а інший – тримаючись за мотузку, призначену для зв’язку з ним, входить у задимлене приміщення. У будівлю, що горить і наповнена димом, рекомендується вповзти або входити пригнувшись. Це дасть змогу дихати повітрям, тому що дим піднімається вгору. Пересуватися в приміщеннях треба вздовж стіни. Коли диму багато і пробиратися доводиться навпомацки, обов’язково потрібно простукувати ломом по підлозі, тому що можуть бути прогари і провали. Допоможе тут і електричний ліхтарик.
Двері приміщень відчиняти обережно, стоячи навколішки і сховавшись за дверима, щоб не допустити спалаху газу, який утворився через неповне згорання деревини. Через це в задимленому приміщенні не можна користуватись для освітлення відкритим вогнем або смолоскипом. Рекомендується голосно запитувати: “Хто тут є?”, уважно прислухатися, чи не чутно стогону, прохання допомогти. Розшукуючи потерпілих, потрібно пам’ятати, що діти від жаху часто ховаються під ліжка, у шафи, в кутки та інші місця. Треба швидко опитати мешканців будинку, щоб пересвідчитися, що з осередку пожежі виведено всіх дітей та інше населення, і в палаючому будинку ніхто не залишився. Треба мати на увазі, що хворі, прикуті до ліжка, намагатимуться вийти з кімнати, отже, не знайшовши їх на місці, треба шукати біля входу чи вікон. Людину, яку відшукали в приміщенні, що горить, потрібно вивести в безпечне місце, якщо вона може рухатися сама. Перед цим на неї потрібно надіти протигаз з гопкалітовим патроном або накинути мокре простирадло, ковдру чи скатертину, а рот і ніс закрити мокрою хусткою, шарфом чи косинкою.
Дуже складні рятувальні роботи, якщо зруйновані коридори, сходи або коли вони непрохідні через високу температуру. Тоді для виведення (винесення) людей потрібно влаштувати проходи, використовувати вікна, балкони. Для евакуації людей, які знаходяться на другому поверсі та вище, необхідно мати зовнішні приставні або автоматичні драбини, рятувальні мотузки. Черговість евакуації визначається ступенем небезпеки, яка загрожує тим, кого потрібно рятувати. Спочатку допомога надається людям, життю яких загрожує пожежа. Щоб не допустити у людей під час евакуації опіків, їх потрібно закутувати ковдрами, покривалами важких тканин. Якщо є насоси, евакуацію людей потрібно проводити під захистом водяних струменів.
Коли виходи уже відрізані вогнем і сховатися у будь-якому безпечному місці не можна, потрібно взяти міцну вірьовку або зв’язати кілька простирадл. Прикріпити їх до батареї водяного опалення або до важкого предмета (його ширина має бути більше ширини віконного отвору), перекинути вільний кінець через підвіконня і повільно спускатися, пропускаючи вірьовку між ногами і затиснутими ступнями. Бажано, щоб по всій довжині вірьовки були зроблені вузли, які б допомагали гальмувати спускання. Не можна прив’язувати вірьовку до віконної рами – вона може під дією ваги вивалитися з отвору.
Великі утруднення виникають при організації рятувальних робіт у населених пунктах у зонах лісових пожеж. Це пов’язано з тим, що пожежі в лісі одночасно можуть бути на великій площі, а люди розосереджені. Тому важливо зібрати людей і вивести в безпечне місце до того, як пожежа встигне поширитися. Для евакуації людей із зони лісових пожеж можна призначити людей для супроводження, які ідуть у “голові” і “хвості” колони евакуації, а тих, хто не може рухатися самостійно, виносять через проходи. Евакуація потерпілих із зони пожежі може бути утруднена як на вулицях населених пунктів, так і в лісах через завали, що можуть утворитися після вибухів, аварій, бурь та ін.
При проведенні рятувальних робіт першочергове значення відводиться наданню допомоги потерпілим. Надання першої допомоги починається з гасіння одягу. Потрібно швидко збити полум’я і перекрити доступ повітря на місця, що горять (накрити потерпілого плащем або іншим одягом, засилати сирою землею, качати по землі). Після того, як полум’я буде збито, дуже обгорілий одяг знімають, але так, щоб не відірвати шматочки одягу, які пристали до обпеченої шкіри. Потім потерпілому потрібно надати першу медичну допомогу залежно від характеру ураження і в разі необхідності відправити в лікарню.
Після стихійного лиха, катастрофи потерпілих необхідно терміново евакуювати за небезпечні межі, захистити від негативного впливу метеоумов (холодного вітру, дощу, снігу або спеки), забезпечити розміщення у приміщеннях або наметах, одягом, їжею, в холодний період – гарячою водою.
Під час великих стихійних лих, катастроф у людей виникають нервово-психічні розлади, психічні збудження, затьмарення свідомості.
Внаслідок землетрусу у Ташкенті в 1966 р. у 75 % населення було зареєстровано розгубленість і реакції страху, зниження цілеспрямованої діяльності, у 14 % постраждалих були гострі реактивні стани протягом доби, а у 11 % тривалі реактивні збудження.
Отже, великі стихійні лиха, катастрофи супроводжуються не тільки великими руйнуваннями, травмами, опіками але й панікою, розгубленістю, що веде до паралічу інстинкту самозбереження, що робить людей нездатними до самозахисту та надання допомоги постраждалим.
Тому, важливо вести морально-психологічну роботу з людьми, які потратили в район надзвичайної ситуації, не допустити паніки, розгубленості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)