Центральний банк і грошово-кредитна політика – Косова Т. Д. – 1.2.3. Функції центральних банків
По значимості усі функції центрального банку поділяють на основні і додаткові.
Основні функції здійснюються усіма без винятку центральними банками і розділяються на Регулюючі, контрольні й обслуговуючі. До регулюючих функцій відносяться:
1. Розробка і проведення грошово-кредитної політики. її характер залежить від ступеня незалежності центрального банку від уряду.
Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси звичайно визначаються безпосередньо центральними банками. У той же час жодний центральний банк не може самостійно, без участі держави, установити той або інший валютний режим.
Розробка грошово-кредитної політики містить у собі:
O визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики; вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;
O створення і ведення статистичної бази даних по грошовій масі, кредитам і заощадженням;
O проведення досліджень із проблем економіки і грошово-кредитної сфери даної країни й інших держав;
O упорядкування грошових програм і контроль за їхнім виконанням.
2. Регулювання попиту і пропозиції на кредит і іноземну валюту здійснюється за допомогою проведення інтервенційних операцій на грошовому і валютному ринках.
З метою стримування кредитної експансії центральні банки вживають заходів по зниженню рівня ліквідності кредитно – банківських інститутів, а для розширення кредитної експансії здійснюють протилежні заходи. Аналогічний характер мають інтервенційні операції на валютному ринку.
Контрольні функції містять у собі:
1. Здійснення контролю над функціонуванням кредитно – банківської системи – обумовлена необхідністю підтримки її стабільності для довіри до національної грошової одиниці.
Можливі такі форми реалізації цієї функції:
A) нагляд здійснюють безпосередньо центральні банки,
Б) органи нагляду відділені від центрального банку, але він пов’язаний із ними, приймаючи участь у їхній діяльності або роблячи консультаційні послуги ( Бельгії, Німеччини, Швейцарії і Японії);
B) центральний банк контролює діяльність кредитно – банківських установ разом з іншими інститутами (ФРС СІНА здійснює наглядову діяльність разом із Федеральною корпорацією страхування депозитів, Службою контролера грошового обігу, уповноваженими органами штатів).
2. Проведення валютного контролю. Ступінь його жорсткості залежить насамперед від загального валютно-економічного положення країни. Так, у країнах, що розвиваються, контролю звичайно підлягає дуже широке коло операцій по зовнішніх платежах і розрахункам, найбільше розвинуті йдуть по шляху лібералізації валютного контролю.
Обслуговуючі функції:
1. Організація платіжних-розрахункових відношень комерційних банків: випуск в обіг паперово-грошових знаків, організація безготівкових розрахунків. Центральні банки можуть бути безпосередніми учасниками платіжних систем або обмежитися контролем за їхньою діяльністю.
2. Кредитування кредитно – банківських інститутів і уряду.
Як кредитор останньої інстанції, центральні банки надають позички кредитно – банківським заснуванням, що відчувають тимчасові хиби у фінансових ресурсах.
За допомогою кредитування уряду центральні банки здійснюють фінансування державного боргу і дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, у яких позички центрального банку уряду складають значну частину їхніх активів. Напроти, розвинуті держави уникають подібну практику. У зв’язку з цим дана функція в даний час відноситься не до основних, а до додаткових.
3. Виконання центральним банком ролі фінансового агенту уряду – ведення урядових рахунків і управління активами різноманітних урядових відомств. У деяких країнах, наприклад у СІЛА, центральні банки виконують цю функцію разом із комерційними банками. У інших державах, наприклад в Італії, центральні банки є практично бухгалтерами державних установ.
Додаткові функції центрального банку не пов’язані безпосередньо з його головною задачею (зберігання стабільності національної грошової одиниці), але сприяють її реалізації.
До числа цих функцій відносяться:
1. Управління державним боргом,
2. Проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних. Ця функція може бути дуже неоднакова і нерівнозначна в центральних банках різноманітних країн:
A) делегування центральному банку функції збору й аналізу даних платіжних балансів (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія)
Б) дослідження економічної кон’юнктури в реальному секторі економіки, публікація їхніх докладних результатів (Федеральні резервні банки США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Бань Англії і інші).
B) вивчення фінансового положення підприємств і створення централізованих служб по банківських ризиках (Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Банк Італії; Банк Іспанії). Крім того, у центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують централізовані бази даних балансів підприємств.
3. Випуск в обіг банкнот і забезпечення їхнього циркулювання на території країни.
4. Здійснення зв’язку з небанківською клієнтурою і надання суспільних послуг. Центральні банки підтримують кореспондентські відносини із фінансовими установами своєї країни, іншими центральними банками і міжнародними фінансовими організаціями. Проте комерційні відношення з небанківською клієнтурою завжди є другорядними.
Центральні банки можуть надавати визначений набір послуг колективного користування – це створення централізованих служб по банківських ризиках, контроль неоплачених векселів тощо.
Література [27, 52, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 70, 81, 97, 108, 109, 114, 117]
(1 votes, average: 5,00 out of 5)