Бюджетний менеджмент – Клець Л. Є. – Тема 6. ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА ВИДАТКАМИ
6.1. Класифікація видатків бюджету
6.2. Класифікація фінансування бюджету і класифікація боргу
6.3. Стадії виконання Державного бюджету за видатками
6.4 Касове виконання видаткової частини бюджету
6.5 Особливості здійснення окремих видатків Державного бюджету
Мета вивчення: Усвідомити характеристику функціональної, економічної, відомчої та програмної класифікації видатків; зрозуміти класифікацію фінансування бюджету та класифікацію боргу; засвоїти стадії касового виконання Державного бюджету за видатками в органах Державного казначейства та особливості здійснення окремих видатків.
6.1. Класифікація видатків бюджету
Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними (односторонніми).
Бюджетний кодекс розрізняє такі категорії як видатки та витрати бюджету.
Видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.
Витрати бюджету – це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.
Категорія видатків не включає платежі в рахунок погашення державного боргу, які класифікуються як фінансування.
Видатки бюджету відповідно до статті 10 Бюджетного кодексу класифікуються за:
– функціями (функціональна класифікація видатків);
– економічною характеристикою операцій (економічна класифікація видатків);
– ознакою головного розпорядника коштів бюджету (відомча класифікація видатків);
– бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
З 2002 року Наказом Міністерства фінансів України № 604 від 12 грудня 2001 року в дію була введена нова бюджетна класифікація відповідно до міжнародних стандартів статистики державних фінансів. Згідно з цим наказом спочатку класифікація видатків бюджету мала вигляд, наведений на рисунку 27.
Наказом Міністерства фінансів України №705 від 29 грудня 2003 року з 1 січня 2004 року були внесені зміни і доповнення до бюджетної класифікації: коди 4000-4220 “Економічної класифікації видатків бюджету” були замінені на новий пункт – “Класифікація кредитування бюджету”.
З метою удосконалення бюджетної класифікації з 1 січня 2005 року Наказом Міністерства фінансів України № 507 від 05 серпня 2004 року були внесені наступні зміни до бюджетної класифікації:
– “класифікація видатків бюджету” отримала назву “класифікація видатків та кредитування бюджету”, у складі якої були здійснені відповідні зміни:
– “функціональна класифікація видатків бюджету” отримала назву “функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету;
– “програмна класифікація видатків Державного бюджету” -“програмна класифікація видатків та кредитування бюджету”;
– “тимчасова класифікація видатків місцевих бюджетів” -“тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів”.
Таким чином, згідно із внесеними змінами, бюджетна класифікація видатків має структуру, подану на рисунку 28.
Рисунок 28 – Класифікація видатків та кредитування бюджету
Функціональна класифікація видатків бюджету Дає змогу проаналізувати динаміку державних видатків за функціональним призначенням та здійснити прогноз наступних витрат.
Ця класифікація заснована на класифікації функцій управління (КФУ), яка була опублікована статистичним відділом ООН.
Функціональна класифікація, що діяла з 1 січня 1998 року, була побудована відповідно до функцій держави і характеризувала видатки бюджету за галузями народного господарства (25 груп). Діюча класифікація містить 10 категорій (розділів), кожний з яких має чотиризначний код:
0100 – загальнодержавні функції;
0200 – оборона;
0300 – громадський порядок, безпека та судова влада; 0400 – економічна діяльність;
0500 – охорона навколишнього природного середовища;
0600 – житлово-комунальне господарство;
0700 – охорона здоров’я;
0800 – духовний і фізичний розвиток;
0900 – освіта;
1000 – соціальний захист та соціальне забезпечення.
Функціональна класифікація видатків має три рівні деталізації:
1) категорії від 1 до 10 – характеризують загальні цілі державного управління;
2) групи;
3) класи.
Групи та класи описують способи досягнення цих загальних цілей.
Приклад:
Розділ 0900 – “Освіта” Група 0940 – “Вища освіта”
Клас 0941 – Вищі навчальні заклади 1 і 2 рівнів акредитації (за старою класифікацією код – 070601)
Клас 0942 – Вищі навчальні заклади 3 і 4 рівнів акредитації (за старою класифікацією код – 070602).
Економічна класифікація видатків Деталізує використання коштів у відповідності до їх предметних ознак (призначення) – заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії.
Такий розподіл дає можливість:
– виділити захищені статті бюджету;
– забезпечити єдиний підхід до всіх отримувачів бюджетних коштів з точки зору виконання бюджету.
Наказом Державного казначейства України від 4 листопада 2004 року № 194 затверджено Роз’яснення щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Роз’яснення щодо застосування класифікації кредитування бюджету. Цей Наказ набрав чинності з 01 січня 2005. Роз’яснення щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, які надані листом Державного казначейства України від 18.01.2002 №07-07/92-353 “Щодо бюджетної класифікації” втратили чинність.
Видатки бюджету за економічною класифікацією поділяються на:
– поточні видатки – код 1000;
– капітальні видатки – код 2000;
– нерозподілені видатки – код 3000.
Видатки на проведення тендерів із закупівлі товарів, робіт та послуг здійснюються за відповідними кодами економічної класифікації видатків у залежності від економічної суті платежу. Категорія видатків не включає платежі до рахунку погашення державного боргу, які класифікуються як фінансування.
Поточні видатки – це платежі, призначенням яких не є придбання капітальних активів.
До складу поточних видатків відносяться:
1) Видатки на товари і послуги (код 1100), категорія яких включає:
– оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій), грошове утримання військовослужбовців;
– нарахування бюджетними установами (організаціями) на фонд оплати праці відповідно до діючого законодавства;
– придбання предметів постачання і матеріалів (за винятком необоротних активів), оплата послуг, вартість яких без податку на додану вартість не перевищує 1000 гривень та термін експлуатації яких не перевищує 365 календарних днів з дати їх придбання (предмети, матеріали, обладнання та інвентар, довідкові та періодичні видання, медикаменти та перев’язувальні матеріали, продукти харчування, м’який інвентар та обмундирування; оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів; поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель; послуги зв’язку);
– видатки на відрядження (проїзд, квартирні, добові), що сплачуються за рахунок бюджетних коштів у випадках, передбачених чинним законодавством України;
– видатки на матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення (придбання товарів військового призначення, військової техніки, військове будівництво, озброєння, автобронетанкова та авіаційна техніка, кораблі і морська техніка, засоби зв’язку та спеціальна техніка, видатки на бойову підготовку, придбання довгострокового обладнання спеціального призначення, інші)
– оплата комунальних послуг та енергоносіїв, теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії і природного газу, інших комунальних послуг; видатки на дослідження і розробки з реалізації державних (регіональних) програм, не віднесених до заходів розвитку; видатки на проведення окремих заходів, пов’язаних з організацією та проведенням виборів і референдумів, міжнародних саммітів, з’їздів, конференцій.
2) Видатки на виплату процентів (доходу) за зобов’язаннями (код 1200). Під процентами розуміють платежі за користування грошовими позиками. Ці платежі відрізняються від виплати (погашення) основної суми боргу, яка класифікується як фінансування, а також від комісійних зборів, що виплачуються за сприяння в розміщенні боргових зобов’язань.
3) Видатки на субсидії і поточні трансферти (код 1300):
– підприємствам (установам, організаціям), тобто поточні платежі юридичним особам, які включають субсидії госпрозрахунковим підприємствам, установам та організаціям; субсидії підприємствам і організаціям сільського господарства; субсидії на покриття збитків підприємств; державна підтримка підприємств; приріст обігових коштів, державна підтримка громадських організацій інші субсидії. За зазначеним кодом одержувачі бюджетних коштів здійснюють тільки поточні видатки, а капітальні видатки – за кодом 2410. Бюджетні установи не можуть отримувати трансфертні платежі;
– органам державного управління інших рівнів, тобто кошти, що передаються іншим бюджетам (включаючи дотації бюджетам інших рівнів);
– населенню; в тому числі виплати пенсій і допомоги, стипендій, доплати до стипендії; матеріальна допомога (у тому числі в натуральному виразі) студентам, учням, аспірантам, докторантам; інші поточні трансферти населенню;
– поточні трансферти за кордон, що включають в себе невідплатні, безповоротні платежі іншим країнам, міжнародним організаціям, наднаціональним органам, некомерційним зарубіжним закладам; членські внески до міжнародних організацій.
До категорії субсидій і поточних трансфетрів відносяться всі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються лише на поточні цілі одержувача бюджетних коштів.
Під субсидіями розуміють всі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов’язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.
Трансфертні платежі Є невідплатними і безповоротними і не являють собою придбання товарів чи послуг, надання кредиту або виплату непогашеного боргу. Трансферти населенню можуть надаватись як у готівковій формі, так і шляхом оплати рахунків.
Трансферти населенню – це поточні платежі фізичним особам або надання їм матеріальної допомоги у натуральному вигляді, які передбачені для збільшення їх доходу.
Під капітальними видатками Розуміють платежі з метою придбання необоротних активів (у тому числі землі, нематеріальних активів тощо), стратегічних і надзвичайних запасів товарів, невідплатні платежі, що передаються одержувачам бюджетних коштів з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов’язаних з руйнуванням чи пошкодженням необоротних активів.
Капітальні видатки передбачають платежі з метою:
1) придбання основного капіталу (2100): нерухомості, меблів, обладнання, приладів, транспортних засобів, придбання оргтехніки та комп’ютерної техніки; здійснення капітального ремонту та рекострукції житлового фонду, адміністративних та інших об’єктів, реставрації пам’яток культури, історії, архітектури;
2) створення державних запасів і резервів (2200), що мають стратегічне або важливе значення для країни: запасів зерна та інших товарів, державних фондів дорогоцінних металів та каміння, а також державного матеріального резерву (крім звичайних запасів або оборотних матеріальних коштів, а також резервних фондів);
3) придбання землі і нематеріальних активів (2300): землі, лісів, внутрішніх вод, родовищ корисних копалин; прав користування природними ресурсами, майном, прав на знаки для товарів і послуг, на об’єкти промислової власності, авторські та суміжні права, на ліцензійне програмне забезпечення для комп’ютерної та обчислювальної техніки, бази даних; інші нематеріальні активи;
4) здійснення капітальних трансфертів (2400) підприємствам, установам, організаціям, органам державного управління іншіх рівнів, населенню, за кордон, до бюджету розвитку.
Капітальні трансферти – це невідплатні безповоротні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог, носять одноразовий і нерегулярний характер як для донора, так і для їх отримувача (бенефіціара), мають цільове призначення.
Капітальні трансферти одержувачам бюджетних коштів спрямовуються для:
– придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу;
– покриття збитків, які виникли в результаті надзвичайних обставин;
– внесків до статутних фондів суб’єктів підприємницької діяльності відповідно до діючого законодавства.
Капітальні трансферти за кордон включають невідплатні, безповоротні платежі органів державного управління, призначені для здійснення капітальних витрат, що передаються іншим країнам, міжнародним організаціям, наднаціональним органам, некомерційним установам та іншим економічним одиницям, що не є резидентами.
Капітальні трансферти до бюджету розвитку – це кошти, які перераховуються із загального фонду до спеціального фонду в межах одного бюджету за відповідним рішенням (згідно зі статтею 71 Бюджетного кодексу України).
До нерозподілених видатків (3000) відносяться видатки з резервних фондів державного і місцевих бюджетів та фондів непередбачених видатків Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад.
Нерозподілені видатки – це видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад. Склад цих видатків визначається у Законі України “Про Державний бюджет” і в рішеннях місцевих органів влади.
Відомча класифікація Видатків та кредитування – це фактично перелік головних розпорядників бюджетних коштів, які затверджуються законом України про Державний бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.
На підставі цієї класифікації Державне казначейство веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Ця класифікація дає змогу:
– оптимізувати кількість головних розпорядників бюджетних коштів;
– поліпшити бюджетне планування;
– побудувати чітку структуру системи державного управління. Кожному розпорядникові привласнений дво – або тризначний
Код.
Наприклад, за кодом КВКВ:
11- Апарат Верховної Ради України;
100 – Міністерство внутрішніх справ України;
300 – Державний комітет статистики України;
771 – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим.
Програмна класифікація Передбачає розподіл бюджетних призначень головним розпорядникам бюджетних коштів за бюджетними програмами. Ця класифікація застосовується при формуванні проекту бюджету програмно-цільовим методом.
Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз і вибір програм на стадії стратегічного планування. Цю роботу проводить головний розпорядник коштів, який у період формування бюджетного запиту і підготовки пропозицій до проекту бюджету обгрунтовує включення відповідної програми на наступний бюджетний рік.
На відміну від функціональної класифікації, що визначає загальну категорію видатків, кожна програма має чітко визначені цілі.
Програмна класифікація видатків державного бюджету відповідно до вимог третьої частини статті 38 Бюджетного кодексу України щорічно визначається у законі про Державний бюджет України. Незмінним залишається тільки структура коду.
Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету має структуру кодування, представлену на рисунку 29.
Код програмної класифікації містить 7 цифрових знаків, які об’єднані у чотири групи.
Рисунок 29 – Програмна класифікація видатків бюджету
1. Група визначає головного розпорядника бюджетних коштів; відповідає кодові відомчої класифікації видатків державного бюджету.
2. Група визначає відповідального виконавця бюджетної програми в системі головного розпорядника. Цифра “1” є частиною коду у випадку, якщо відповідальним виконавцем є безпосередньо структурний підрозділ центрального апарату головного розпорядника, щодо всіх інших відповідальних виконавців застосовуються цифри від “2” до “9”.
3. Група показує бюджетну програму в межах одного відповідального виконавця. Частина коду, визначена цифрами “01”, відповідає розділу діючої функціональної класифікації у випадку, якщо бюджетна програма пов’язана з функціонуванням апаратів органів державної влади. Цифри “02”, 03″, “04” і далі – в межах відповідального виконавця.
Для відстеження бюджетних програм п’ятій цифрі коду присвоюються номери:
– “6” – для програм, спрямованих на реалізацію діючих ін-ституційних та інвестиційних проектів;
– “7” – для програм, реалізація яких здійснюється за рахунок коштів резервного фонду;
– “8” – для програм, що складають капітальні вкладення;
– “9” – для програм, що складають виконання Національної програми інформатизації.
4 група – напрям діяльності в конкретній бюджетній програмі. Код визначається цифрами від “1” до “9”.
Обов’язкова умова програмної класифікації – прив’язка її коду до відповідного коду функціональної класифікації. Це дає можливість згрупувати показники бюджетних програм за функціями. Якщо обсяг видатків на одну бюджетну програму складає 1-1,5% загального обсягу видатків бюджету, то рекомендується розподілити її на кілька бюджетних програм.
З 1 січня 2005 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” (2285-15) запроваджено розподіл витрат загального та спеціального фондів бюджету на витрати розвитку і витрати споживання. У зв’язку з цим Міністерство фінансів України Наказом № 4 від 05 січня 2005 року внесло доповнення до наказу № 604 від 27 грудня 2001 року “Про бюджетну класифікацію та її запровадження”.
У наказі надано роз’яснення щодо застосування визначень витрати розвитку та витрати споживання.
Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема:
– фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення;
– фінансове забезпечення структурної перебудови економіки;
– інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням. Витрати розвитку – це видатки розвитку та надання
Кредитів з бюджету.
Видатки споживання – частина видатків бюджетів, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні міжбюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення та соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не віднесені до видатків розвитку та нерозподілених видатків.
Витрати споживання – це видатки споживання та погашення боргу.
Класифікація кредитування бюджету
Кредитування бюджету (код 4000) за своєю суттю не відноситься до видатків бюджету. Метою таких платежів є проведення економічної політики, а не управління ліквідністю або отримання прибутків. Класифікація кредитування деталізує надання та повернення кредитів з бюджету.
У результаті надання кредитів за рахунок бюджетних коштів у позичальників з’являються зобов’язання перед бюджетом. Ці кошти обов’язково мають бути повернуті до бюджету, вони є ресурсами бюджету, які можуть бути спрямовані як на подальше надання кредитів, так і на здійснення видатків. Виходячи з цього, сюди відносяться надання кредитів та їх повернення з відповідною деталізацією. При цьому за кодами, які передбачають надання кредитів, можуть бути здійснені видатки лише в частині безпосереднього надання кредитів їх отримувачам. У свою чергу, отримувачі кредитів здійснюють відповідні видатки за рахунок отриманих кредитних ресурсів.
Відповідно до роз’яснень щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затверджених наказом Державного казначейства України № 194 від 04 листопада 2004 року класифікація кредитування бюджету (код 4000 – кредитування) включає:
– внутрішнє кредитування (код 4100) – передбачає кредитування органів управління, державних підприємств, фінансових установ;
– зовнішнє кредитування (код 4200) – включає в себе кредитування і платежі за рахунок його погашення, які надаються зарубіжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, приватним особам та іншим економічним суб’єктам.
Причому, окремо виділено надання кредитів та повернення кредитів як внутрішніх, так і зовнішніх.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)