Бюджетна система України – Пасічник Ю. В. – 20.1. Сутність кошторисів бюджетних установ
20.1. Сутність кошторисів бюджетних установ
Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевих бюджетів із 1997 р. було здійснено перехід на фінансування цих установ на основі кошторису. Визначення кошторису подано в ст. 51 Бюджетного кодексу України.
Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, установлених Бюджетним кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.
Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, установлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.
Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
Наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
Відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;
Наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.
У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження, використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису та супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством фінансів та Державним казначейством України.
Затвердженню кошторисів передує процес формування лімітів і витрат у підпорядкованих установах. Вищі організації мають враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконаної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановий період.
За таких умов мають виконуватися вимоги щодо забезпечення фінансовими ресурсами, насамперед щодо витрат на заробітну плату з нарахуванням на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Асигнування на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат.
Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і затверджується в установленому порядку.
Принципи кошторисного фінансування. Складання і виконання кошторисів базується на принципах, які подані у вигляді схеми (рис. 20.1.1)1.
20.2. Касове виконання бюджетів
Механізм касового виконання Державного бюджету за видатками в 2001 р. регламентувався наказом Державного казначейства України № 3 від 22 січня 2001 р. Згідно з цим положенням розпорядникам І та II ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без зазначення кодів функціональної класифікації видатків, що підлягають подальшому перерахуванню на особові та реєстраційні рахунки.
Особові рахунки – рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (крім розпорядників III ступеня) для зарахування коштів, що
Підлягають подальшому розподілу та перерахуванню конкретному розпорядникові (одержувачу) бюджетних коштів.
Реєстраційні рахунки – рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам та одержувачам коштів Державного бюджету, для обліку операцій за коштами загального фонду бюджету.
Спеціальні реєстраційні рахунки – рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів Державного бюджету всіх ступенів та одержувачам коштів Державного бюджету для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.
Головні розпорядники бюджетних коштів:
Міністри і керівники центральних органів виконавчої влади – по Державному бюджету;
Керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій – по місцевим бюджетам;
Голови сільських і селищних рад – по сільським і селищним бюджетам.
Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління.
Розпорядники коштів II ступеня – бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам ПІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.
Розпорядники коштів III ступеня – бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету (надалі головні розпорядники коштів) до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня на відповідній території (обласний рівень). Розпорядники коштів ПІ ступеня та одержувачі повинні включатися до мережі головних розпорядників коштів, якщо вони отримуватимуть кошти безпосередньо від нього.
Не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники коштів подають Державному казначейству України на паперових та електронних носіях підготовлену мережу за визначеною формою.
Розпорядники коштів II ступеня подають управлінням на паперових та електронних носіях дані про мережу розпорядників коштів III ступеня та одержувачів у територіальному розрізі. Управління звіряють отримані дані з інформацією, що надійшла від Державного казначейства, узагальнюють отримані дані, групують за територіями (місто, район) та доводять на електронних носіях до відповідних відділень Державного казначейства.
На нижчому рівні органи Державного казначейства перевіряють відповідність даних, отриманих від вищого органу казначейства, переліку розпорядників бюджетних коштів та отримувачів, що безпосередньо обслуговуються у відповідному органі Державного казначейства.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)