Бюджетна система – Федосов В. М. – 8.3. Планування видатків бюджету

Значні зміни в ідеології планування видатків бюджету в Україні внесено запровадженням програмно-цільового методу складання бюджету1, що принципово відрізняється від постатейного підходу, який традиційно застосовувався в Україні. До причин, що зумовили перехід від постатейного планування видатків бюджету до бюджетування за програмами, можна віднести такі:

– розвиток держави, державних фінансів та номінальне зростання бюджету;

– розширення переліку державних функцій і сфер державного впливу, які потребують функціонування бюджету;

– “людський фактор” у витрачанні бюджетних коштів, коли при плануванні кожного наступного бюджету уряди й парламенти країн прагнуть до збільшення бюджетних видатків виходячи із власних політичних інтересів;

– необхідність посилення громадського контролю за витрачанням бюджетних коштів як способу зворотного зв’язку, поява теорій надання послуг державою, їх стандартів та еквівалентності.

Відмінності програмно-цільового методу формування показників бюджету від постатейного підходу полягають у такому:

– по-перше, усі видатки бюджету формуються за програмами – систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує і здійснює розпорядник коштів відповідно до покладених на нього функцій;

– по-друге, принцип формування бюджету – “зосередженість на результатах”, тобто якісно новий підхід до обгрунтування бюджету, його аналізу та прийняття відповідних рішень;

– по-третє, посилення відповідальності під час виконання програм та прозорості витрачання бюджетних коштів;

– по-четверте, стратегічний підхід у плануванні, бо він дає можливість учасникам бюджетного процесу узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами у рамках підготовки проекту бюджету як на плановий рік, так і на наступні періоди.

Відповідно до цього у вітчизняній практиці видатки бюджету формуються в розрізі програм. Згідно з Концепцією1 програма має містити завдання, напрями діяльності та показники виконання, але оскільки ця інформація не підлягає опублікуванню (бюджетні запити головних розпорядників бюджетних коштів та паспорти бюджетних програм), фактично в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік відображається лише назва програми і обсяг видатків за нею. Так, наприклад, планування видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави здійснюється за програмно-цільовим методом. До найважливіших програм належать: “Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку”, “Охорона та оборона особливо важливих державних об’ єктів і супроводження перевезення ядерних матеріалів по території України”, “Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, конвоювання арештованих і засуджених та охорона підсудних під час судових процесів”, “Розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів” та ін. За кожною з програм відображаються видатки за загальним та спеціальним фондом із поділом на видатки споживання (у тому числі, заробітна плата та нарахування на неї, комунальні послуги) та на видатки розвитку, які сформовані з різних статей економічної класифікації.

Світова практика виокремлює Три підходи до формування бюджетних програм:

– за видами функцій головного розпорядника. Наприклад, для Міністерства внутрішніх справ – патрульно-постова служба, боротьба з наркотиками тощо;

– за категоріями клієнтів – отримувачів бюджетних послуг. Наприклад, сім’ї з дітьми, люди похилого віку тощо;

– за способом надання послуг. Наприклад, у сфері охорони здоров’я – поліклініки, лікарні тощо.

При цьому структура бюджетної програми включає такі елементи: назва, мета програми, підпрограми, завдання, напрями діяльності, показники виконання, план реалізації програми. Грунтуючись на міжнародному досвіді, бюджетна програма у вітчизняній методиці має, по суті, ті самі структурні елементи, однак не всі вони на практиці реально використовуються при реалізації програми. Наприклад, напрями діяльності здебільшого відображаються формально, а безпосереднє фінансування здійснюється за кодами економічної класифікації. Одна програма, як правило, має одного виконавця, який координує виконання всіх підпрограм у межах програми.

Отже, при складанні результативного бюджету обов’ язково використовується такий інструмент бюджетування, як бюджетна програма, котра має бути тісно пов’ язана з системою загальнодержавних програмних документів. Стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів є основою для складання оперативних (річних) планів, обгрунтування досягнутих результатів, запланованих і витрачених коштів, звітування про діяльність перед урядом чи парламентом, а також перед громадськістю – платниками податків. У вітчизняній практиці система документів для реалізації через бюджет державної політики нині включає: Програму діяльності Уряду, національні й державні цільові програми, Основні напрями бюджетної політики, комплекс бюджетних програм, урядові прогнози зведеного бюджету на три роки тощо.

Процес планування видатків розпочинається з розроблення, аналізу і відбору програм, які необхідно реалізувати головному розпорядникові бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування його діяльності. У цьому процесі беруть участь безпосередньо головні розпорядники бюджетних коштів та відповідні структурні підрозділи Міністерства фінансів. Так, плануючи використання бюджетних коштів, необхідно дати відповідь на питання: Які види послуг мають надаватися державною установою і якої якості? Яка державна установа має надавати ці послуги та нести відповідальність за якість та своєчасність їх надання? Чи ефективне витрачання цих коштів і чи є альтернативні способи фінансування? Який обсяг бюджетних коштів витрачається на утримання адміністративного персоналу і чи обгрунтовані такі витрати? Тому головні розпорядники бюджетних коштів чіткіше розподіляють людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання бюджетних програм, визначають їх вартісну ціну з урахуванням можливостей бюджету, тобто фіскальних обмежень. Одночасно здійснюється аналіз минулорічних програм з погляду досягнення їх цілей та ефективності витрачених коштів. За результатами цього аналізу оцінюється бюджетна програма, що полягає у перегляді структури наявної та, у разі потреби, в удосконаленні або розробленні нової програми.

Фіскальні обмеження, або граничні розміри видатків, розраховуються Міністерством фінансів України відповідно до визначеної ресурсної бази на підставі прогнозів доходів зведеного та державного бюджетів, дефіциту державного бюджету (політичне рішення закріплене в Бюджетній резолюції та/або меморандумі з МВФ, програмі Реформ чи в іншому документі), потреб обслуговування та погашення боргу. При розрахунку прогнозу дефіциту зведеного бюджету робиться припущення, що місцеві бюджети в середньостроковій перспективі будуть збалансовані.

Міністерство фінансів розпочинає розрахунок загального обсягу видатків зведеного та державного бюджетів у розрізі функцій (в млн грн та у відсотках до ВВП). Для цього використовуються таблиці Excel зі зв’язаними листами, які вже містять прогнозні макроекономічні показники (зростання ВВП, індекс споживчих цін, індекс цін виробників, дефлятор1 видатків) та історичні дані за видатками по функціях у розрізі скороченої економічної класифікації (заробітна плата, нарахування на заробітну плату, поточні трансферти населенню, дослідження і розробки, капітальні видатки та ін.). Окремі функції розбиті також на під-функції (наприклад, економічна діяльність, у тому числі сільське господарство, вугільна галузь, нафтогазова галузь, електроенергетична галузь, дорожнє господарство, багатоцільові проекти розвитку). Спочатку розраховуються тренди видатків. Для цього за базу береться очікуване виконання бюджету року, що передує плановому (тобто для прогнозу видатків на 2013-2014 рр. за базу використовується очікуване виконання бюджету 2011 р.), у разі подання прогнозу в складі проекту державного бюджету на плановий рік. При доопрацюванні прогнозу після прийняття закону про державний бюджет на плановий рік за базу беруться показники прийнятого бюджету, тобто вже конкретні показники бюджету планового року. Залежно від економічної сутності видатків базовий рік індексується на індекс споживчих цін або на індекс цін виробників, або на дефлятор за видатками.

Отже, при прогнозуванні показників видаткової частини бюджету основними чинниками, які впливають на майбутні видатки за тією чи іншою класифікацією, є інфляційні процеси в країні, а саме рівень індексу споживчих цін, рівень цін виробників та дефлятор ВВП. В Україні макроекономічний прогноз готується Міністерством економічного розвитку і торгівлі і переглядається щонайменше тричі впродовж року розроблення, тобто не є гнучким, що зумовлюється його політичним характером і не завжди достатньою об’ єктивністю. Вивчення досвіду зарубіжних країн стосовно прогнозування видатків бюджету показує, що воно спирається не лише на обсяг видатків за минулий період та інфляційні коливання в прогнозованому періоді, а й коригується на коефіцієнт, який визначається експертним методом. З урахуванням цього досвіду механізм прогнозування видатків бюджету можна подати так (рис. 8.4).

Після здійснення розрахунків отримані дані порівнюються з ресурсною базою. Якщо з’ясовується, що залишаються вільні ресурси, то за допомогою коефіцієнтів експертним методом збільшуються прогнозні видатки за пріоритетними напрямами (функціями) (зміни робляться за економічною класифікацією видатків, суму яких відбиває показник конкретної функції, а в окремих випадках – підфункції). Якщо, навпаки, виявляється перевищення наявних ресурсів, то аналогічно прогнозні видатки зменшуються (наприклад, відповідно до припущень на 2012-2013 рр. зменшенню підлягали видатки на загальнодержавні функції, економічну діяльність та соціальний захист).

Прогноз видатків зведеного та державного бюджетів розраховується за однаковою методикою. Відмінність державного бюджету полягає в необхідності враховувати в його складі видатки на міжбюджетні трансферти, щодо яких певну інформацію надає Департамент місцевих бюджетів (наприклад, субвенції, однак не загальної їх суми), а решта (прогноз сальдо трансфертів, дотація вилучення, дотації вирівнювання та інші дотації) розраховується експертним методом на основі трендів.

Рис. 8.4. Зображення механізму прогнозування видатків бюджету1

Отже, рішення про включення бюджетної програми до проекту бюджету на наступний рік і врахування її у середньострокових показниках ухвалюють, виходячи з: 1) відповідності програми стратегічним документам уряду і Бюджетній резолюції; 2) дотримання головним розпорядником граничного обсягу видатків, доведеного Міністерством фінансів; 3) чіткої структури програми та аналізу виконання її запланованих показників; 4) результатів роботи головного розпорядника в минулих роках; 5) реалістичності розрахунків щодо очікуваних результатів від реалізації програми; 6) обгрунтованого прогнозу видатків на подальшу реалізацію в наступних роках або для нової програми.

Для отримання результативного бюджету важливим є застосування індикаторів у вигляді показників результативності, які показують доцільність та економічну ефективність витрачання бюджетних коштів, тобто методом забезпечення результативності бюджету є розроблення системи програм із результативними показниками їх використання. Методика розроблення результативних показників передбачає використання фактичних показників виконання бюджету попередніх бюджетних періодів. Показники можуть визначатися окремо за кожним завданням, а також загалом за програмою, що залежить від складності та неоднорідності напрямів діяльності виконавця програми.

Розрізняють такі групи результативних показників:

1) показники затрат, або вхідних ресурсів, які визначають обсяги та структуру ресурсів, що вкладаються для виконання бюджетної програми (наприклад, кількість штатних одиниць, кількість установ, кількість обладнання тощо);

2) показники продукту (обсяг виконаних робіт), які застосовуються для оцінювання досягнення поставлених цілей. Одним із таких показників може бути кількість користувачів товарами (роботами, послугами), виробленими в результаті реалізації бюджетної програми (наприклад, кількість студентів, підготовлених спеціалістів, відвідувачів бібліотек і музеїв тощо);

3) показники ефективності (рентабельності), що визначають вартість (у грошовому виразі або в робочих годинах) одиниці продукції або результату. Тобто це витрати ресурсів на одиницю показника продукту (наприклад, кількість студентів на одного викладача, вартість підготовки одного студента тощо);

4) показники якості, які відображають результати і якість надання послуг. Вони показують досягнення чи корисність, отримані від здійснення заходів бюджетної програми (наприклад, зниження захворюваності на туберкульоз на 2 % порівняно з попереднім періодом).

У вітчизняній практиці головні розпорядники коштів розробляють показники, що характеризують виконання бюджетних програм, які після затвердження бюджету відображаються в паспорті бюджетної програми – документі, що містить повну інформацію про бюджетну програму, а саме:

– назву програми;

– головного виконавця програми;

– законодавчі підстави здійснення програми (жодна програма не може бути запланована, якщо для цього бракує підстав, тому всі видатки поділяють на програмні та непрограмні);

– зв’язок з державними цільовими програмами;

– структурні елементи (підпрограми, якщо вони є, з відповідними обсягами коштів; завдання програми);

– результативні показники виконання програми;

– прогноз на середньострокову перспективу;

– нормативні документи, на підставі яких затверджуються бюджетні призначення на виконання програми;

– інші необхідні характеристики, визначені Міністерством фінансів1.

Паспорти бюджетних програм затверджуються щороку спільним наказом Головного розпорядника бюджетних коштів та Міністерства фінансів України.

Через відсутність у вітчизняній практиці необхідної методики формування бюджетних програм та належної законодавчої бази основними методами планування видатків лишаються балансовий та нормативний.

Постатейне формування бюджету базується на кошторисах установ та відомств.

Планування видатків на утримання органів державного управління відбувається у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів. Разом з кошторисом затверджується штатний розпис органів державного управління, у тому числі їх структурні підрозділи. У ньому вказується кількість штатних одиниць у розрізі структурних підрозділів, посадові оклади для кожної посади і місячний фонд оплати праці в розрахунку на одну посаду. Кошториси центральних органів виконавчої влади незалежно від джерел утримання, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій затверджуються Міністерством фінансів України. Кошториси і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій затверджуються відповідними державними адміністраціями після попередньої перевірки в обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій затверджують районні державні адміністрації після їх попередньої перевірки районними фінансовими відділами.

Так, при плануванні видатків Соціально-культурних закладів і установ Основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, є кошторис. На його основі визначається обсяг і спрямованість коштів соціально-культурних заходів і установ для виконання своїх завдань і функцій та досягнення цілей, запланованих на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Обсяги ж витрат для кожного Наукового закладу Визначаються планами науково-дослідних робіт і відображаються в кошторисі за категоріями видатків згідно з економічною класифікацією. Значну частку за кошторисами в більшості науково-дослідних організацій становлять витрати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують відповідно до структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для даної категорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів. Науково-дослідні організації, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, складають кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Величина бюджетних асигнувань залежить від обсягів робіт, виробничих показників науково-технічних досліджень, бюджетних норм, нормативів, тарифів тощо. Витрати для кожного наукового закладу формуються залежно від плану науково-дослідних робіт і відображаються в кошторисі за кодами видатків бюджетної класифікації.

Видатки на утримання установ охорони здоров’я визначаються у кошторисах. Вихідною базою, що використовується для визначення асигнувань за категоріями видатків кошторису установи охорони здоров’ я, є такі показники, як кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань, кількість ліжко-днів та чисельність прикріпленого населення.

Значну частку за кошторисами в переважній більшості установ охорони здоров’ я становлять витрати на оплату праці. Відповідні видатки передбачаються за елементами “Нарахування на заробітну плату”, “Придбання товарів і послуг”, “Видатки на відрядження”, “Субсидії і поточні трансферти”, “Оплата комунальних послуг та енергоносіїв”. Крім поточних витрат, установи охорони здоров’ я здійснюють капітальні видатки на придбання транспортних засобів, меблів, комп’ ютерної техніки, устаткування для їдалень, а також видатки на капітальне будівництво і капітальний ремонт. Капітальні видатки здійснюються лише після повного фінансового забезпечення поточних витрат.

Таким чином, визначення обсягу витрат здійснюється на базі двох основних елементів:

1) Оперативно-сітьових показників, Які відображають діяльність бюджетної установи й покладені в основу кошторисних розрахунків (кошторисного планування). Вони мають як директивний, так і розрахунковий характер. Директивними оперативно-сітьові показники є в разі створення бюджетної установи, коли державним планом економічного і соціального розвитку визначаються її потенційні можливості. Оперативно-сітьові показники можна розділити на основні й похідні. Основні Показники характеризують функціональне призначення установи, а похідні – деталізують функції реалізації її діяльності. Так, для дошкільних установ основним показником є кількість дітей, а похідним – Кількість груп за строком перебування в них дітей. Для загальноосвітніх середніх шкіл основний показник – Кількість учнів, а похідний показник першого порядку – Число класів, яке визначається відповідно до кількості учнів у класі. Похідним показником другого порядку є кількість педагогічних ставок, яка залежить насамперед від числа класів як у цілому по школі, так і по групах класів (перших-четвертих, п’ятих-дев’ятих, десятих-одинадцятих). Оперативно-сітьові показники установ охорони здоров’ я відбивають: кількість лікарняних ліжок, число лікарських відвідувань, кількість ліжко-днів, число лікарських посад;

2) Норм та нормативів, Що є показниками кількісного вираження матеріальних, трудових чи грошових витрат на виробництво матеріальних і нематеріальних благ певної розрахункової одиниці (на одного хворого, на одного студента тощо).

Норма відрізняється від нормативу тим, що вона служить тільки основою для визначення розміру (величини) необхідних матеріальних і нематеріальних благ, тоді як норматив має додаткове призначення – Державне регулювання тих чи інших розподільних відносин. Тому характерною ознакою нормативу є його затвердження вищим органом, тоді як норми може затвердити керівник будь-якої бюджетної організації. Норматив відрізняється ще й тим, що він іноді виражає загальну потребу в матеріальних або грошових ресурсах, що зовсім не притаманне нормі.

Розрахунковою одиницею для розроблення норм служить основний виробничий показник діяльності відповідних установ і заходів (клас, ліжко та ін.). Норматив, на відміну від норми, не пов’язаний безпосередньо з одиницею нормування (наприклад, ставки заробітної плати, штатні нормативи, тарифи внесків на соціальне страхування та ін.). Основою практичного нормування можуть бути загальні соціальні нормативи, передбачені окремими законодавчими актами.

Норми і нормативи можна класифікувати за такими ознаками: за характером установлення і формою вираження.

За характером установлення норми і нормативи поділяються на обов’язкові і Факультативні. Обов’язкові встановлюються урядом або ж за його дорученням міністерствами та відомствами і не можуть бути змінені, наприклад ставки заробітної плати, норми видатків на харчування в лікарнях та інших установах, а факультативні визначаються фінансовими органами або відомствами і погоджуються з фінансовими органами. Вони характеризують середні витрати ресурсів на розрахункову одиницю і відображають конкретні умови роботи установи.

За формою вираження норми можуть бути як Матеріальні, Так і фінансові; нормативи поділяються на абсолютні показники (матеріальні, трудові, фінансові) та Відносні (відсоткові).

Специфіка роботи різноманітних бюджетних установ визначає особливості планування їх фінансово-господарської діяльності. Відмінності в методах розрахунків аналогічних показників кошторису неоднотипових установ часом дуже значні. Водночас ряд підстатей кошторису видатків, наприклад видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, відрядження, капітальний ремонт будівель та споруд, визначаються за єдиною для всіх установ методикою.

Бюджетне планування охоплює три стадії бюджетного процесу: складання, розгляд і затвердження. Планування видатків у бюджетному процесі Здійснюється у такій послідовності. На етапі визначення основних напрямів бюджетної політики та підготовки попередніх показників проекту бюджету на плановий рік (перший етап): дані попереднього прогнозу макропоказників економічного і соціального розвитку, які розробляє Міністерство економічного розвитку і торгівлі на плановий та наступні за плановим роки, доводить до Міністерства фінансів з метою забезпечення формування реального проекту державного та місцевих бюджетів. Департамент державного бюджету за активної участі інших департаментів Мінфіну, котрі контролюють визначення обсягів видатків, надсилає листи головним розпорядникам бюджетних коштів. В інструктивному листі визначається порядок подання Міністерству фінансів України інформації щодо: перегляду видів діяльності та інвентаризації видатків, які покриваються коштами з бюджету; розподілу граничних обсягів видатків загального фонду проекту Державного бюджету України на плановий рік за бюджетними пріоритетами для забезпечення виконання своїх основних функцій та реалізації державних програм; можливостей фінансування окремих програм за рахунок небю-джетних коштів, розширення надання платних послуг. Паралельно Мінфін разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, НБУ, центральними органами державної влади уточнюють попередній прогноз макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні два роки, дані щодо цього прогнозу доводяться до департаментів Мінфіну. Департаменти, котрі забезпечують контроль за бюджетними видатками, аналізують інформацію, отриману від головних розпорядників, і подають департаменту державного бюджету:

– Аналітичні висновки, інші матеріали, пропозиції щодо напрямів бюджетної політики на прогнозний рік та очікуваного прогнозу видатків на два наступні роки;

– Уточнений попередній прогноз макропоказників економічного і соціального розвитку на плановий рік, очікуваного виконання державного і місцевих бюджетів у поточному році.

Уточнені прогнози, аналітичні матеріали структурних підрозділів щодо інформації, отриманої від головних розпорядників Департаментом державного бюджету, є базою для розроблення попередніх показників граничних видатків державного бюджету на плановий і наступні роки. Граничні видатки та проект Основних напрямів бюджетної політики на плановий рік доводяться до структурних підрозділів Мінфіну.

Після цього відповідні департаменти й управління готують матеріали щодо показників проекту бюджету на наступний рік (другий етап) для розгляду на колегії Мінфіну та згідно з Планом заходів подання проекту Основних напрямів бюджетної політики та попередні показники проекту зведеного бюджету на наступний рік із розподілом на державний та місцеві бюджети, пропозиції щодо взаємовідносин між ними, на розгляд Кабінету Міністрів України до 20 Березня року, що передує плановому.

Водночас відповідними підрозділами Міністерства фінансів здійснюється попередньо погоджений розподіл видатків державного бюджету на плановий та два наступні роки в розрізі головних розпорядників й окремих державних цільових програм і подається Департаменту державного бюджету із зауваженнями до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік. Ця робота має бути виконана до середини квітня поточного року. Після цього протягом десяти днів відповідні департаменти готують матеріали щодо показників проекту бюджету на наступний рік для розгляду на колегії Міністерства фінансів.

На етапі підготовки пропозицій до проекту державного бюджету на наступний рік для схвалення Кабінетом Міністрів України передусім передбачається здійснити розрахунок попередніх показників видатків місцевих бюджетів за удосконаленою формулою розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між Державним та місцевими бюджетами та подати цей розрахунок Департаменту місцевих бюджетів. Ця робота має бути виконана до кінця другої декади травня поточного року. До кінця травня відповідні департаменти зобов’ язані підготувати інструктивні матеріали щодо складання бюджетних запитів головними розпорядниками та довести разом із затвердженими граничними обсягами видатків державного бюджету на плановий рік і прогнозом видатків на наступні три роки до головних розпорядників. У цей же термін Міністерство фінансів має забезпечити подання від Кабінету Міністрів та супроводження у Верховній Раді проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік.

Протягом червня департаменти Міністерства фінансів забезпечують отримання бюджетних запитів на наступний рік від головних розпорядників згідно з методичними інструкціями щодо їх заповнення. Отримані матеріали вони повинні до середини липня грунтовно проаналізувати, підготувати висновки і пропозиції. Погоджені показники проекту державного бюджету на плановий рік та прогноз видатків на наступні два роки разом з підготовленими висновками і пропозиціями відповідні підрозділи Міністерства фінансів подають Департаменту державного бюджету та бюджетної політики.

Міністерство фінансів у кінці липня проводить погоджувальну нараду, на якій розглядаються пропозиції головних розпорядників коштів щодо зміни граничних обсягів видатків проекту державного бюджету на наступний рік.

Далі підрозділи Міністерства фінансів, котрі забезпечують складання бюджету, з урахуванням зауважень і пропозицій головних розпорядників бюджетних коштів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій, положень ухваленої Верховною Радою України Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік, а також схвалених Кабінетом Міністрів України Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України готують пропозиції до проекту Закону України “Про Державний бюджет України на наступний рік”, пояснювальну записку з необхідними розрахунками та обгрунтуваннями для розгляду на засіданні колегії Міністерства фінансів. Після цього до 15 серпня поточного року даний документ подається на розгляд Кабінету Міністрів України.

Третій етап полягає в підготовці проекту державного бюджету на наступний рік для подання до Верховної Ради України. Стадія розгляду проекту бюджету продовжується у Верховній Раді України. Порядок розгляду встановлений Регламентом Верховної Ради України.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)