Бюджетна система – Федосов В. М. – 7.6. Місцеві податки та збори
Фінансова самостійність місцевих органів влади насамперед залежить від обсягу власних надходжень місцевих бюджетів, складовою яких є місцеві податки та збори.
До прийняття Податкового кодексу в Україні діяли два місцеві податки (податок з реклами і комунальний податок) та 12 зборів. Проте незважаючи на таку кількість вплив їх на формування місцевих бюджетів був незначний – близько 2 % усіх податкових надходжень (рис. 7.17).
Рис. 7.17. Динаміка частки місцевих податків і зборів у доходах і податкових надходженнях місцевих бюджетів та ВВП у 2005-2010 рр.
У структурі місцевих податків у 2010 р. найбільшими були частки ринкового збору (60,4 %), комунального податку (21 %) та податку з реклами (8 %) (рис. 7.18).
На відміну від України у більшості розвинутих країн місцеві податки становлять значну частку податкових надходжень місцевих бюджетів, і їх питома вага постійно зростає. Особливостями місцевих податків і зборів на Заході є їх масовість та регресивність, тобто частка місцевих податків і зборів зменшується відносно сукупного розміру доходів, якщо останні зростають.
Отже, існуючі до 2011 р. місцеві податки і збори не були вагомою дохідною базою місцевих органів влади й не сприяли зміцненню їх самостійності. Тому необхідно було кардинально змінити цю ситуацію, що й було зроблено з прийняттям Податкового кодексу.
Рис. 7.18. Структура місцевих податків і зборів у 2010 р., %1
Зміни в структурі місцевого оподаткування зумовлені низкою причин, зокрема:
O витрати на адміністрування деяких раніше існуючих місцевих зборів перевищували надходження від них (наприклад, збір із власників собак);
O значну частину зборів не можна було запровадити в більшості територіальних одиниць через відсутність відповідних об’ єктів оподаткування (зокрема, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі);
O незначне фіскальне значення місцевих податків і зборів для бюджетів місцевого самоврядування.
З 1 січня 2011 Р. в Україні справляються два місцеві податки та три місцеві збори:
– Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться в дію з 1 липня 2012 Р.);
– Єдиний податок;
– Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
– Збір за місця для паркування транспортних засобів;
– Туристичний збір.
Перші три податки і збори раніше були загальнодержавними, а з 1 січня 2011 Р. вони є обов’язковими для впровадження всіма місцевими радами. Рішення про запровадження справляння на певній адміністративній території збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору приймається кожною окремою місцевою радою самостійно (ці збори не є обов’ язкови-ми для запровадження).
Будь-які інші види місцевих податків і зборів не можуть бути запроваджені.
Розглянемо детальніше особливості нарахування і сплати місцевих податків та зборів в Україні.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Перші згадки про податок на нерухомість у його архаїчній формі знаходимо в літописах УШ-ІХ ст., що описують хазарські збори слов’ ян у вигляді дані. Нині податок на нерухоме майно є основою майнового оподаткування в переважній більшості європейських країн. В Україні цей податок був передбачений ще в першій редакції Закону України “Про систему оподаткування”, проте до прийняття Податкового кодексу так і не було розроблено механізму його адміністрування, тому в Україні він досі не був уведений. Даний податок почне справлятися з 1 липня 2012 р.
Зауважимо, що за даними Статистичного управління Канади, у 2001-2005 рр. частка майнових податків у доходах місцевих бюджетів становила 45 %. Зокрема, у США – 45 % доходів, у Франції – 20, Румунії – 19, Польщі – 14, Великій Британії -13 %1.
У переважній більшості країн податок на нерухоме майно надходить саме до місцевих бюджетів, а згідно з українським законодавством до 2011 р. він передбачався як загальнодержавний податок.
В Україні податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджено для забезпечення місцевих органів влади стабільними джерелами фінансування, а також з метою детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності, зменшення неконтрольованого зростання цін на житло. Вагомий внесок у теорію і практику цього податку зробив український науковець і фінансист-практик С. Лєкарь.
Серед інших причин, які зумовлюють необхідність запровадження цього податку, слід виділити такі:
– характерні ознаки цього податку (низька мобільність бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми й стабільними податковими надходженнями) є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування.
– цей податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні, оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об’єктів житлової нерухомості.
– він сплачується за місцезнаходженням об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджет-них трансфертів.
Згідно з українським законодавством Платниками податку на нерухоме майно Є фізичні та юридичні особи – власники об’ єктів житлової нерухомості.
Об’єктом оподаткування Є об’єкти житлової нерухомості: житлові будинки, квартири, садові, дачні будинки, котеджі тощо. Існує нерухомість, яка звільняється від оподаткування, зокрема будівлі дитячих будинків сімейного типу; гуртожитки.
Базою оподаткування Є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. Раз на рік фізичним особам надається пільга, яка полягає у зменшенні бази оподаткування: для квартири – на 120 м2; для житлового будинку – на 250 м2. Ставки податку встановлюються за кожен квадратний метр житлової площі об’ єкта оподаткування. Для квартир площею меншою за 240 м2 та будинків площею меншою за 500 м2 ставка становить 1 % мінімальної зарплати, установленої на 1 січня звітного року; для квартир площею понад 240 м2 та будинків площею понад 500 м2 – 2,7 % мінімальної зарплати.
Для порівняння в табл. 7.9 наведено ставки податку на нерухомість у зарубіжних країнах.
Для фізичних осіб податок нараховують податкові органи за місцезнаходженням житлової нерухомості, а юридичні особи обчислюють суму податку самостійно. Сплачується податок фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення; юридичними особами – авансовими внесками щоквартально до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Таблиця 7.9
СТАВКИ ПОДАТКУ НА НЕРУХОМІСТЬ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ, У ВІДСОТКАХ ВІД БАЗИ ОПОДАТКУВАННЯ*
Країна | Ставка | Країна | Ставка |
Азербайджан | 1 | Туреччина | 0,3-0,4 |
Білорусія | 0,1-1 | Узбекистан | 4 |
Болгарія | 0,15 | Франція | 3,1 |
Велико британія | 1,5 | Кіпр | 3,5 |
Грузія | 0,05-0,8 | Молдова | 0,02-0,5 |
Іспанія | 0,3-1,1 | Норвегія | 2,5 |
Казахстан | 0,05-0,5 | Росія | 0,1-2 |
Канада | 1-1,2 | США | 1 |