Ботаніка – Неведомська Є. О. – 5. Метаморфози пагона
Метаморфози (видозміни) пагона виникають у процесі пристосувальної еволюції. Розрізняють такі метаморфози пагона (рис. 33):
1) надземні:
O стеблові бульби – потовщення одного чи кількох міжвузлів стебла;
O вуса / вусики – довгі тонкі пагони з редукованими листками;
O колючки – дерев’янисті, на кінцях загострені пагони без листків;
O філокладії – плоскі листоподібні пагони, розташовані у пазухах редукованих листків;
2) підземні:
O кореневище – пагін, на якому розміщуються бруньки, додаткові корені, а інколи й редуковані листки;
O бульба – верхівкове потовщення підземного пагона (столона), у якому відкладається великий запас органічних речовин;
O цибулина – пагін з дуже коротким стеблом (денцем) і видозміненим листям – сухими або соковитими лусками;
O бульбоцибулина – цибулина з розвиненою серцевинною частиною, що нагадує форму бульби.
Рис. 33. Метаморфози пагона (за Яковлевим, Челомбітько, 2001):
1 – бульба картоплі;
2 – цибулина цибулі;
3 – вуса винограду;
4 – кореневище пирію;
5 – філокладії іглиці;
6 – колючки гледичії.
Особливості будови та біологічне значення метаморфозів пагона подано в таблиці 12.
Таблиця 12
МЕТАМОРФОЗИ ПАГОНА ТА ЇХ БІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Метаморфози пагону | Особливості будови | Біологічне значення | Приклади рослин |
Вусики | Довгі тонкі пагони з редукованими листками | Забезпечують прикріплення рослини з повзучими або виткими стеблами до різних предметів | Виноград, огірок, гарбуз, суниці, жовтець повзучий |
Колючки | Гострі, тверді, здерев’янілі вирости без листків | Захищають рослину від надмірного випаровування та поїдання тваринами | Глід, дика яблуня |
Філокладії | Плоскі листоподібні пагони, розташовані у пазухах редукованих листків | Виконують функції листкової пластинки | Рускус, філа-нтус, аспарагус |
Кореневище | Зовні нагадує корінь, але не має кореневого чохлика; Має луски (рудименти листків), верхівкову та бічні бруньки, додаткові корені; | Бере участь у грунтовому живленні, запасанні поживних речовин, вегетативному розмноженні, утворює надземні пагони, у вигляді кореневища рослина після відмирання надземних частин перезимовує | Пирій, осока, півники, щавель |
Бульба | Потовщена, паренхіма-тизована частина пагона, яка має вкорочені міжвузля, бруньки-вічка; анатомічна (внутрішня) будова подібна до такої у стебла | Збереження запасних поживних речовин; є органом вегетативного розмноження | Кольрабі (надземні бульби), картопля (підземні бульби) |
Цибулина | Укорочене стебло (денце), на якому знаходяться верхівкова й бічні пазушні бруньки, соковиті внутрішні листки та додаткові корені; Верхні захисні листки (плівчасті покривні луски) | Збереження запасних поживних речовин; є органом вегетативного розмноження; в умовах напівпустелі, пустелі наявність органів запасу дозволяє рослині за короткий період вегетації вигнати квітконосний пагін, зацвісти і дати плоди (такі рослини називають Ефемероїдами) | Цибуля, тюльпан, часник, гіацинт, лілія |
Бульбоцибулина | Схожа на цибулину (за будовою та наявністю захисних лусок), але стеблова частина більш потовщена та паренхіматизована | Збереження запасних поживних речовин | Шафран, гладіолус, косарики |
Питання для самоперевірки
1. Охарактеризуйте загальну будову та функції пагона.
2. Яка існує класифікація пагонів?
3. Доведіть, що брунька – це пагін. Яка існує класифікація бруньок?
4. Які ви знаєте метаморфози пагону? Охарактеризуйте надземні / підземні видозміни пагона.
5. Доведіть, що креневище (бульба, цибулина) – видозміна пагона. Цікаво знати, що
^ Прикладом рослини з метаморфозом верхівкової бруньки є білокачанна капуста. Вісь бруньки являє собою качан, а розрослі покривні листки стають соковитими і накопичують воду.
Важливо знати, що
^ Більшість рослин зелені. Своїм зеленим забарвленням більшість рослин зобов’ язана тому, що в їхніх листках і стеблах міститься зелений пігмент – хлорофіл. Інколи зелений пігмент маскується під іншими кольорами, наприклад, червоним. Іншими словами, не всі рослини, що містять хлорофіл, мають зелене забарвлення.
Еволюційний процес
^ В процесі еволюції пагін сформувався як комплексний орган, пристосований для ефективного фотосинтезу, транспірації, утворення репродуктивних органів (спорангіїв, шишок, квіток), опорної та транспортної функцій. При цьому відбувалося відокремлення осьової стеблової структури з відгалуженнями і формуванням плоских бічних виростів з обмеженим ростом – листків, які забезпечили збільшення контактів рослин з повітрям і поглинання світлової енергії. Стебла, листки і бруньки е залежними частинами складного органа – пагона.
Для допитливих
^ Рослини, у яких немає зеленого пігменту – хлорофілу, називаються альбіносами. Такі рослини живуть, доки не вичерпають запасів поживних речовин з насінини. Альбіноси бувають у посівах соняшника, сої, серед декоративних і дикорослих рослин.
Альбінізм буває в рослин, які не дістають потрібних поживних речовин з грунту, або у рослин, уражених грибковими хворобами, та найчастіше альбінізм зумовлюється серйозним розладом обміну речовин.
Ученим вдалося виростити альбіносів на штучному живильному розчині й навіть отримати від них насіння. Дослід проводили із соняшником і соєю. У цих рослин альбінізм виявився спадковим: з їх насіння також виростали альбіноси.
Ще частіше трапляються в природі явища часткового альбінізму. Забарвлення втрачає не вся рослина, а лише окремі її частини, тому вона може жити. Прикладами часткового альбінізму, або “мозаїки”, можуть бути численні рослини, в яких на зеленому фоні листків місцями розкидані білі або жовті плями. У деяких рослин ці плями утворюють більш або менш правильний візерунок. Це – відома аукуба японська, строкатолисті форми сріблястого і ясенелистого кленів, пеларгонія зональна. У багатьох з них строкатолистість спадкова, але іноді вона може не передатися нащадкам, і тому цих рослин розмножують вегетативно – прищеплюванням, живцюванням.