Банківський нагляд – Васюренко O. B. – 4.6. Вимірювання та оцінка нефінансових ризиків за “Системою оцінки ризиків”

Стратегічний ризик, ризик репутації та юридичний ризик впливають на капітал і надходження банку, але їх важко точно виміряти кількісно. Тому Національним банком було вирішено, що за цими ризиками оцінюватимуться лише сукупний ризик і напрям ризику (рис. 4.18).

Банківський нагляд   Васюренко O. B.   4.6. Вимірювання та оцінка нефінансових ризиків за Системою оцінки ризиків

Рис. 4.18. Вимірювання і оцінка нефінансових ризиків за “Системою оцінки ризиків”

Ризик репутації – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати відносини, що тривають. Цей ризик може привести банківську установу (або її керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації спостерігається на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх відносин із клієнтами та суспільством.

Публічне сприйняття іміджу банку можна поділити на дві категорії:

– сприйняття ринком, наприклад, нинішніми або потенційними клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками);

– сприйняття органами державного регулювання, наприклад, Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами.

Для оцінки ризику репутації наглядовці мають ураховувати:

– сприйняття ринком або суспільством менеджменту і фінансової стабільності банку;

– сприйняття ринком або суспільством продуктів чи послуг, які пропонує банк;

– бажання та здатність керівництва банку коригувати бізнес-стратегії відповідно до змін у законодавстві, кон’юнктури ринку або інших факторів (наприклад, припинення або обмеження дії окремих пунктів ліцензії, зміна статусу банку тощо);

– практику роботи банку щодо аналізу перспектив розширення спектра продуктів та послуг і розроблення відповідної внутрішньої нормативної бази, у тому числі щодо перевірки клієнтів та отримання інформації про них; перспективи збереження такої практики надалі;

– обсяг послуг довірчого управління та умови їх здійснення;

– характер та обсяг скарг і звернень від клієнтів та здатність і бажання керівництва відповідно реагувати на них;

– наявність гучної або помітної судової справи, яка негативно впливає на імідж банку;

– штрафи, пені та інші фінансові збитки, завдані банку в минулому в результаті притягнення банку (або його керівників) до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності;

– результати перевірок уповноважених органів державного регулювання, бажання та здатність керівництва відповідно реагувати на їх рекомендації;

– участь банку у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб. Юридичний ризик – це наявний або потенційний ризик для

Надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного тлумачення законів або правил. Банки наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може спричинити сплату штрафних санкцій та адміністративних стягнень, грошове відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і правового забезпечення виконання угод.

Для оцінки юридичного ризику наглядовці мають враховувати такі фактори:

– існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) стосовно управління юридичним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

– кількість та серйозність порушень або відхилень від установлених норм або юридичних вимог (серйозність визначається шляхом аналізу частоти, грошової суми та характеру відхилення). Такий аналіз має враховувати як поточні дані, так і дані за минулі періоди;

– історія подання скарг, претензій та порушення судових справ клієнтами або іншими особами. Скарги, претензії та судові справи можуть бути пов’язані: з захистом клієнтом прав, які виникають в результаті використання банківських продуктів або отримання банківських послуг, таких як кредитні, вкладні операції, грошові перекази тощо; порушеннями норм та вимог законодавства і нормативно-правових актів; недотриманням інших пруденційних або етичних вимог, установлених самим банком або органами його регулювання;

– як положення та повноваження доведено до керівництва та працівників;

– наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

– професійний рівень та кваліфікація керівництва і працівників (зокрема працівників юридичної служби);

– наявність належних механізмів контролю (внутрішній та зовнішній аудит, відповідні процедури тощо) для забезпечення дотримання норм законодавства і нормативно-правових актів, вимог внутрішньої нормативної бази та укладених угод.

Стратегічний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає внаслідок неправильних управлінських рішень; неналежної реалізації рішень і неадекватного реагування на зміни в бізнес-середовищі; несумісності стратегічних цілей банку, бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей, ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей, якості реалізації цілей банку.

Ресурси, потрібні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з погляду впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.

Для оцінки стратегічного ризику наглядовці мають враховувати

– місію, цілі, корпоративні культуру та цінності, толерантність банку до ризику;

– практику керівництва щодо доведення до виконання, модифікації і реалізації стратегічних планів;

– стан виконання стратегічних планів, частоту та величину змін у ставленні банку до ризику (толерантності до ризику);

– наявні інформаційні системи управління і засоби контролю для моніторингу бізнес-рішень;

– вплив на публічний імідж та добре ім’я банку стратегічної позиції, яку банк обрав щодо своїх технологій, продуктів та конкурентів;

– плани та можливості стосовно структурної реорганізації банку (наприклад, злиття або приєднання);

– сумісність стратегічних ініціатив із наявними або запланованими ресурсами;

– ринкову позицію банку, включаючи проникнення на ринок на географічному рівні та на рівні продуктів;

– диверсифікацію банку щодо продуктів, географії та клієнтури;

– результати виконання планів банку щодо запровадження нових продуктів або послуг.

Загалом слід зазначити, що фактори, які мають враховувати наглядовці для оцінки нефінансових ризиків, є рекомендованими критеріями, їх перелік може бути за потреби розширений. Ці фактори є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцям приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризиків банку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Банківський нагляд – Васюренко O. B. – 4.6. Вимірювання та оцінка нефінансових ризиків за “Системою оцінки ризиків”