Банківський нагляд – Васюренко O. B. – 1.4. Необхідність і завдання банківського регулювання та нагляду в Україні
Банківське регулювання та нагляд здійснюються з метою забезпечення стабільності банківської системи.
Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків. Банки функціонують як приватні структури, мета діяльності яких – отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні і необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням.
Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами та доповненнями) та Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV (зі змінами та доповненнями) функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України.
Незважаючи на те, що історія термінів “банківське регулювання” та “банківський нагляд” є досить тривалою, в спеціалізованій літературі немає єдиного чіткого визначення цих понять.
Так, банківське регулювання окремі вчені визначають як систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк або інший наглядовий орган забезпечує стабільне й безпечне функціонування банківської системи, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Інші вчені визначають банківське регулювання як систему заходів, за допомогою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Водночас більшість вчених під регулюванням банківської діяльності розуміють створення системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Тож відповідно до розглянутого можна зазначити, що регулювання банківської діяльності – це створення системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
У широкому розумінні регулювання банківської діяльності – це створення відповідної правової бази: по-перше, розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків; по-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують діяльність банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Положення базуються на чинному законодавстві, конкретизують та роз’яснюють основні пункти законів та визначають межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.
Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” (ст. 66) регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: адміністративне регулювання, індикативне регулювання (рис. 1.5).
В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи України відповідно до
Рис. 1.5. Форми регулювання банківської діяльності
Вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.
Адміністративне регулювання здійснюється у правовій формі, тобто шляхом видання нормативно-правових актів. Це дає можливість визначати певні вимоги й умови щодо: реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляду за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.
На відміну від адміністративного, індикативне регулювання передбачає використання комплексу змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України за допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як передумови для економічного зростання.
При здійсненні індикативного регулювання за допомогою таких засобів Національний банк України реалізує свої владні повноваження через інструменти, що мають суто економічний зміст, хоч і тут регулювання здійснюється у правовій формі, тобто шляхом видання правових актів. До таких засобів впливу можна віднести: встановлення обов’язкових економічних нормативів; визначення норм обов’язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій.
У цих випадках індикативне регулювання поєднується з адміністративним, оскільки, наприклад, встановлення кількісних значень обов’язкових економічних нормативів (індикативне регулювання) є водночас вимогою щодо діяльності банків (адміністративне регулювання).
Індикативне регулювання включає форми, що передбачають використання засобів впливу непрямого (побічного) характеру. До них, зокрема, можна віднести: визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентські відносини; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; операції з цінними паперами на відкритому ринку; імпорт та експорт капіталу.
Непрямий характер впливу проявляється у тому, що він здійснюється опосередковано, через відносини, в яких Національний банк України виступає не як орган державного управління, а як юридично рівноправний суб’єкт. Діяльність Національного банку України як власне банку, що здійснюється у зазначених формах, багато в чому визначає ситуацію на фінансовому ринку в державі, а через це впливає й на поведінку інших його учасників. Наприклад, здійснюючи валютні інтервенції, Національний банк України впливає на курс національної валюти; збалансовує попит і пропозицію на іноземну валюту і тим самим запобігає спекулятивним проявам з боку банків, що і є однією з цілей регулювання банківської діяльності у цьому випадку.
Поняття “банківський нагляд” вчені також трактують по-різному. При цьому можна визначити декілька підходів щодо трактування поняття “банківський нагляд”.
Відповідно до одного з них, банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоров’я.
Другий підхід характеризується тим, що банківський нагляд розуміють як систему контролю та впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими кредитно-фінансовими установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.
Окремі вчені банківський нагляд визначають як цілісний і неперервний моніторинг за діяльністю банків із метою забезпечення надійності й стійкості окремих банків та банківської системи в цілому.
Енциклопедія банківської справи за редакцією B. C. Стельмаха дає таке тлумачення: “банківський нагляд – особливий вид відомчого контролю, система моніторингу та активних упорядкованих дій, здійснюваних державою (в особі центрального банку чи уповноважених наглядових органів) з метою забезпечення дотримання комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами законодавства та обов’язкових економічних нормативів”.
Тож узагальнено банківський нагляд слід розуміти як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. При цьому слід зазначити, що наглядова діяльність Національного банку України стосується всіх процесів, що відбуваються у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків – від моменту створення банків до моменту припинення діяльності.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” (ст. 67) визначає мету, організацію, підстави та обсяг нагляду.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.
У разі відкликання у банку банківської ліцензії, Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.
При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях: для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; для перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Основними завданнями банківського регулювання та нагляду є такі:
– забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;
– захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства;
– створення конкурентного середовища у банківському секторі, завдяки якому знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології;
– забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;
– підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.
Ефективність банківського регулювання та нагляду значною мірою залежить від того, наскільки чіткими є поставлені перед наглядовими органами завдання, наскільки добре їх розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави.
У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їх обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.
На сучасному етапі в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи банківського регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення зважаючи на такі фактори: нестабільний характер економіки; незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектору; недостатній досвід діяльності банків в умовах ринкової економіки; ризикована практика банківської діяльності; недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків; неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках; стан банківської системи.
У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалася банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є ускладнювальним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги – вона може і повинна скористатися накопиченим світовим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)