Банківський маркетинг – Романенко Л. Ф. – 3.8. Зміст і особливості застосування комісійних банківських продуктів

Серед банківських продуктів існує ціла група продуктів, які не пов’язані з перерозподілом грошових ресурсів. За надання цих банківських продуктів банки отримають комісію. Тому цю групу продуктів стосовно наведеної класифікації названо комісійними банківськими продуктами.

До комісійних банківських продуктів можна віднести операції банків із цінними паперами й іноземною валютою, а також трастові (договірні), консультаційні, інформаційні, страхові послуги, заставу та послуги з фінансового менеджменту клієнта, які надаються комерційними банками.

Для зручності оподаткування доходів від цих операцій передбачається розподіл комісій, які отримують комерційні банки на: комісії за одноразові послуги та послуги з обов’язковим результатом, комісії за безперервні послуги та комісії за послуги, які надаються поетапно. В останній час намітилася тенденція зробити надходження від комісійних банківських продуктів важливим джерелом майбутніх банківських доходів. Це стосується практики не тільки західних, але й українських комерційних банків. Такий підхід повинен поліпшити конкурентоспроможність комерційного банку. Важливим видом комісійних продуктів банку є операції з цінними паперами. Активність банків як професійних учасників ринку цінних паперів значною мірою визначається моделлю організації цього ринку (банківська, небанківська, змішана), що діє в тій чи іншій країні.

Основні види професійної діяльності банків на ринку цінних паперів – це фінансове посередництво, діяльність по управлінню цінними паперами Й організаційно-технічне обслуговування операцій із цінними паперами, тобто діяльність у ролі інфраструктурних учасників ринку.

Фінансове посередництво банків на ринку цінних паперів включає такі види діяльності: діяльність по випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента через організацію підписки на цінні папери або їх реалізацію іншим способом (андеррайтингова діяльність); комерційна діяльність по цінних паперах, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені і за свій рахунок із метою перепродажу третім особам (ділерська діяльність). Дохід ділера – це різниця у цінах, за якими він купує та продає цінні папери; комісійна діяльність по цінних паперах. Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як торгівцем цінними паперами на підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність). У договорі визначаються вид і термін дії замовлення клієнтів, права й обов’язки сторін, умови розрахунків і розмір комісійної винагороди, відповідальність сторін і порядок розгляду спорів.

Згідно з українським законодавством банк як торгівець цінними паперами зобов’язаний:

– діяти в інтересах клієнтів;

– попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами;

– узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або обліку цінних паперів;

– надавати клієнту інформацію щодо курсу цінних паперів;

– виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження;

– передусім здійснювати операції з цінними паперами за договорами та замовленнями клієнтів, а потім уже власні операції з такими самими цінними паперами;

– за наявності в банку причини, яка перешкоджає йому виконати замовлений клієнта на найвигідніших умовах, банк (торгівець) зобов’язаний повідомити про це клієнта.

В українському законодавстві для позначення фінансового посередництва на ринку цінних паперів уживаються такі терміни: “торгівля цінними паперами”, “посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів”. Розрізняють такі види замовлення: ринкові замовлення (клієнт доручає брокеру продаж/купівлю цінних паперів із найвищою/найнижчою ціною на розсуд брокера); лімітні замовлення (клієнт встановлює лімітну ціну, за якою дозволяє здійснити угоду): своп-замовлення (клієнт доручає брокеру купити/продати цінні папери в той момент, коли їх ціна досягне обумовленого рівня).

Діяльність банків по управлінню цінними паперами – це діяльність, що здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені за винагороду стосовно довірчого управління цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у володіння. Управління здійснюється на користь довірителів або бенефіціарів, тобто осіб, яким згідно з договором належать доходи від довірчої діяльності. Предметом управління можуть бути не тільки цінні папери, а й грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, також грошові кошти і цінні папери, отримані в процесі управління цінними паперами. В Україні з огляду на правову неврегульованість як відносин довірчої власності, так і відносин довірчого управління найреальнішим є виконання банками агентських послуг стосовно цінних паперів, наприклад формування портфеля цінних паперів згідно з вказівками клієнта.

Виступаючи у ролі інфраструктурних учасників ринку цінних паперів, банки можуть здійснювати важливі, але допоміжні за своїм характером види професійної діяльності: діяльність по веденню реєстру власників іменних цінних паперів; депозитарну діяльність зберігача; розрахунково-клірингову діяльність за угодами щодо цінних паперів.

В Україні визначені групи цінних паперів, за допомогою яких перерозподіляються фінансові ресурси: пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента й отримання частини прибутку у вигляді дивідендів і частини майна при ліквідації емітента; боргові цінні папери, по яких емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента; виробничі цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний із пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами відносно їх.

У процесі розвитку фондового ринку склалося так, що до недавнього часу найбільший інтерес як фінансовий інструмент представляють собою акції і облігації.

Випуск цінних паперів в Україні здійснюють уряд, органи місцевого самоврядування, комерційні банки, діючі акціонерні товариства, державні підприємства, які в процесі приватизації реорганізовані в акціонерні товариства.

Серед цінних паперів особливе місце займає вексель. Вексельні операції визначені Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”, оскільки він може безпосередньо застосовуватися для погашення боргових зобов’язань суб’єктів господарювання поза банками. Використання векселів як засобу платежу припускає активну участь у вексельному обороті банків через дві основні їх функції – кредитну і розрахункову.

У своїй кредитній діяльності банки широко використовують вексель як об’єкт кредитування, видаючи по них обліковий кредит (Дисконт), заставний кредит і кредит по рефінансуванню векселів. Розрахункова діяльність банків складається у виконання доручень клієнтів по оплаті векселів, тобто інкасування і домициляції.

” Інкасування векселів складається у виконанні банком доручення векселедержателя по стягненню платежу з боржника. За цю послугу банк стягує комісійну винагороду. Доручення на інкасування здійснюється передачею векселя банку з написом на зворотній стороні “Сплатіть за наказом… банку. Валюта на інкасо” і підписом власника векселя. Прийнявши такий вексель, банк повинен вчасно переслати його в банк за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.

Оплативши вексель, банк платника письмово сповіщає про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платникові. Якщо вексель не оплачений у день терміну платежу, то банк повинен наступного дня передати його нотаріусу (судовому виконавцю) для протесту. Відповідно ст. 92 Закону України “Про нотаріат” нотаріусами проводиться протест векселів при несплаті, неакцепті або недатуванні акцепту. Банк несе відповідальність за наслідки на пред’явлення векселя до протесту. Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу. Всі витрати банку по пересиланню, протесту, збереженню векселів відшкодовуються йому векселедержателем понад звичайну комісійну винагороду.

Для широкого використання векселів у розрахунках необхідна стабільність економічних відносин, висока довіра їх суб’єктів один одному, високий рівень розвитку вексельного права.

Метою випуску банківських векселів є:

– формування оптимальної структури ресурсної бази банку за рахунок альтернативних джерел надходжень.

– оперативне керування ресурсами банку – терміновий характер частини банківських пасивів дозволяє з більшою ймовірністю планувати попит на ресурси майбутніх періодів.

– участь банку в котируванні власних боргових зобов’язань – дає змогу вчасно реагувати на зміну кон’юнктури та регулювати вартість цінних паперів формуванням попиту на фондовому ринку.

– вдосконалення розрахунків у народному господарстві, надання клієнтам банку нового виду послуг.

Банк випускає простий вексель, що є письмовим свідченням безумовного грошового зобов’язання банку сплатити визначену самим векселем суму у визначений час у визначеному місці законному векселедержателю або за його наказом. Схему випуску, обігу та погашення банківських векселів наведено на рис. 3.17.

Банківські векселі випускаються номінованими в гривнях, у сумі, обумовленій керівництвом банку, з терміном погашення на визначену дату, через три дні від пред’явлення, але з пред’явленням не раніше визначеної дати. Банківський вексель може бути пред’явлений до оплати в будь-яку установу банку на території України з метою обліку або інкасування в установі банку, яка видала від імені банку цей вексель, із метою погашення.

Ремітентом (першим здобувачем, тобто векселедержателем) банківського векселя може виступати тільки юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, визнаний таким відповідно до діючого законодавства України. Для розрахунку вартості векселів банку, по якій вони реалізуються, або визначення відсотка по цих векселях керівництво банку встановлює максимальний рівень прибутковості банківських векселів, виходячи з попиту на векселі і вартості ресурсів на ринку.

Векселі з строком погашення на визначену дату продаються з дисконтом – знижкою від номінальної вартості векселя. Розрахунок дисконту здійснюється за домовленістю сторін, але в сумі, що не перевищує максимального рівня прибутковості банківського векселя. Розрахунок дисконту, визначається за формулою:

D – (S * Т * Р)/(100х 365),

Де S – загальна сума вексельного зобов’язання;

Т – термін вексельного зобов’язання, при розрахунку терміну вексельного зобов’язання перший і останній день цього терміну прийнято вважати за один день;

Р – дохід за банківським векселем за домовленістю, але не більше максимально встановленого керівництвом банку. Покупка банківських векселів фіксується договором купівлі-продажу банківських векселів. Вексель оформляється в день надходження визначеної договором суми на рахунок установи банку,

Рис. 3.17. Обіг банківських векселів

1 – прийняття рішення про емісію банком векселів; 2 – визначення суни відсоткових ставок і строків погашення векселів, що емітуються; 3 – укладання договорів про виготовлення вексельних бланків; 4 – виготовлення бланків векселів; 5 – укладання договору купівлі-продажу векселя; 6 – перерахування суми в оплату векселя; 7 – оформлення банківського векселя; 8 – оплата державного мита за використання вексельних бланків; 9 – постачання продукції (послуг); 10 – індосамент векселя; 11 – надання кредиту; 12 – заставний індосамент векселя; 13 – погашення кредиту; 14 – зворотний індосамент векселя; 15- укладання договору про інкасування векселя; 16 – інкасовий індосамент векселя; 17 – підписання акта, пред’явлення векселя до платежу; 18- погашення векселя і відсотків по ньому, якщо вони передбачалися; 19 – перерахування коштів для погашення векселя; 20 – повернення векселя з поміткою “(Погашено”

Якщо ця сума надійшла до закінчення операційного дня в банку, в іншому випадку – наступного робочого дня. Випуск банківського векселя спричиняє необхідність сплати держмита в розмірі й у терміни, визначені чинним законодавством, відповідає за своєчасність і повноту оплаченого мита відділ цінних паперів установи банку, який випустив вексель.

Банківський вексель є цінним папером, що вільно обертається, і спочатку з’являється як об’єкт інвестування (інструмент кредитування), може використовуватися останнім векселедержателем як об’єкт купівлі-продажу, платіжний засіб чи предмет застави. Передача банківських векселів здійснюється на підставі індосаменту – напису, що свідчить про волю векселедержателя (індосанта) щодо передачі векселя у власність іншій особі (індосату) при продажу, розрахунку, для забезпечення зобов’язань (застави) або для виконання доручення інкасо. Індосамент повинен бути повним і безперечним, частковий індосамент недійсний. Передача банківського векселя фізичній особі заборонена. Векселедавець не несе відповідальності за дієздатність проміжних індосантів і при погашенні, обліку, достроковому погашенні та заставі банківського векселя перевіряє правомірність тільки останнього векселедержателя.

Векселедавець – банк не може бути примушений прийняти суму в оплату векселя до настання платежу по ньому. Установи банку можуть здійснювати операції по обліку (обліковий кредит) чи достроковому погашенню банківських векселів, а також видавати кредити клієнтам під заставу цих векселів.

Після підписання кредитного договору та договору застави здійснюється емісія векселів номіналом, еквівалентним сумі наданого кредиту. У векселях визначається безумовне зобов’язання банку-емітента сплатити визначену суму векселедержателю або за його наказом іншій особі. Реєстр векселів с невід’ємною частиною кредитного договору. Позичальник зобов’язується сплатити банкові вартість послуг оформлення векселів, включаючи сплату державного мита.

Строк погашення векселів може бути меншим або більшим від терміну користування кредитом. Найбільш прийнятне (як для банку, так і для позичальника) використання векселя зі строком погашення після погашення кредиту, оскільки такий підхід дає змогу банкові застосувати нижчі відсоткові ставки порівняно зі звичайним кредитуванням.

Відповідно до діючого законодавства України комерційні банки можуть здійснювати діяльність по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі на підставі дозволу, виданого Державною Комісією з цінних паперів і фондового ринку.

За законодавством України Національна депозитарна система складається з двох рівнів.

Нижній рівень – це реєстратори власників іменних цінних паперів і зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів.

Верхній рівень – це Національний депозитарій України (створений у 1999 р.) і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, як свідчить дослідження, здійснює Національний банк України.

Комерційний банк, у якого є дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, має право здійснювати цей вид діяльності із залученням своїх відділень, філій і представництв. Це дозволяє деяким банкам створити розгалужену мережу реєстраторських послуг на основі вже створеної філіальної бази і максимально наблизитися до емітентів і власників іменних цінних паперів.

Комерційний банк як зберігач і реєстратор виступає прямим учасником Національної депозитарної системи. Ця діяльність, а саме: діяльність по збереженню й обслуговуванню обороту цінних паперів здійснюється щодо цінних паперів, випущених у бездокументарній формі. Депозитарна діяльність здійснюється відносно цінних паперів, випущених:

– у бездокументарній формі: акції підприємств; облігації підприємств; облігації внутрішніх республіканських позик і місцевих позик; інвестиційних сертифікатів; інших цінних паперів за окремими рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

– у документарній формі, іменних або на пред’явника: акції підприємств; облігації підприємств; інвестиційних сертифікатів; ощадних сертифікатів; інших цінних паперів по окремих рішеннях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

– у документарній формі на пред’явника: облігації внутрішніх

Державних позик; казначейські зобов’язання.

Здійснюючи депозитарну діяльність, банки як зберігачі забезпечують:

– зберігання цінних паперів;

– обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

– обслуговування операцій емітента, пов’язаних із випущеними ним цінними паперами;

– надання інших послуг, наприклад, знерухомлення цінних паперів, тобто переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищі банку з метою забезпечення їх подальшого обігу у вигляді облікових записів на рахунках банку. Для забезпечення зберігання цінних паперів банки здійснюють

Такі депозитарні операції, як: прийом цінних паперів, їх зберігання, переміщення, інкасування, транспортування, інвентаризацію, видачу та деякі інші операції.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах банки як депозитарні установи здійснюють;

– адміністративні операції (відкриття і закриття рахунків у цінних паперах, зміну способу зберігання без зміни залишків на рахунку в цінних паперах);

– облікові операції (ведення рахунків у цінних паперах зі зміною кількості цінних паперів на рахунках, операції зарахування, описання, переказування та переміщення цінних паперів);

– інформаційні операції (видачу виписок із рахунку в цінних паперах та іншу інформацію за запитом клієнтів, не уповноважених). При обслуговуванні операцій-емітентів, пов’язаних із випущеними ними цінними паперами, банки можуть надавати їм такі послуги: викуп цінних паперів, випущених емітентом, для їх подальшого перепродажу або анулювання; дроблення або консолідацію цінних паперів (зміну номінальної вартості цінних паперів певного випуску з одночасною зміною їх вартості, але без зміни обсягу випуску); конвертацію цінних паперів, тобто обмін емітентом цінних паперів одного випуску на цінні папери іншого випуску; анулювання цінних паперів; погашення цінних паперів і виплату емітентом доходів за випущеними ними цінними паперами.

Можна зробити висновок, що цінні папери в портфелі комерційних банків України займають незначне місце. Якщо відбувалося зростання доходів банків по управлінню цінними паперами й організаційно-технічним обслуговуванням операцій із цінними паперами українських підприємств різних форм власності, то доходи банків від операцій із державними цінними паперами істотно зменшились у зв’язку з ризиком вкладання вільних коштів у державні цінні папери та низьким рівнем доходності Це обумовлено кризовими процесами в економіці України, що продовжуються, низькою активністю фондового ринку України та майже повною відсутністю вторинного ринку цінних паперів.

До банківських комісійних продуктів віднесено нами і операції банків з іноземною валютою. За надання цих операцій банки отримують комісію.

Українські комерційні банки вже протягом майже 9 років, включаючи докризовий період (1998 p.), утримують ведучі позиції по обсягу операцій на міжбанківському валютному і грошовому ринках України. Операціями, які проводять у даному випадку українські комерційні банки, є: відкриття і ведення кореспондентських рахунків лоро і ностро, здійснення платежів у іноземних валютах за розпорядженням клієнтів банків; виконання платежів банків-кореспондентів у національній і іноземній валютах, проведення документарних операцій по міжнародних розрахунках. Так наприклад, “Приватбанк”, “ПУМБ”, “Кредитпромбанк”, “Укрінбанк”, “Аваль”, “Надра”, “ВАбанк” мають кореспондентські відносини (кожний) із майже 50 банками-нерезидентами у більше ніж 15 країнах світу та практично з усіма українськими банками, що дозволяє їм виконувати операції у багатьох регіонах світу.

Серед операцій банків на валютних ринках слід визначити документарні операції – акредитиви, гарантії інкасо.

Акредитив – це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві. Схема розрахунку акредитивом показана на рис. 3.18.

За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на: підтверджені – тверде зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, розташований у країні експортера, а другий – у країні покупця); непідтверджені – банк експортера обмежується.

Обидва акредитиви є безвідкличними, тобто такими, що не можуть бути анульованими (відкликаними) або заміненими банком імпортера до настання строку без згоди експортера, на користь якого вони відкриті.

Рис. 3. 18. Схема розрахунку акредитивами

Акредитив у зовнішній торгівлі має бути безвідкличним, оскільки відкличний дає змогу іноземному покупцю, навіть після відвантаження товарів, скоригувати або навіть відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера. Безвідкличний акредитив може бути “коригованим або відміненим тільки після отримання згоди всіх; сторін цього акредитива.

Дедалі частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб. При постійних поставках товару рівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив. Для забезпечення платежу за акредитивом може відкриватись акредитив із валютним покриттям. Іноді в міжнародній практиці використовуються акредитиви “з червоним застереженням”, які передбачають видачу виконуючим банком експортеру авансу до певної суми. Існує також “резервний акредитив”. Основними користувачами цього продукту в Україні є підприємства-експортери й імпортери харчової, паливно-енергетичної, металургійної промисловості.

Обсяг документарних операцій в “Кредитпромбанк”, “Приватбанк” і “Надра” перевищує (в кожному з названих) 7 млн. доларів США на рік та істотно впливає на комісійні доходи банку від проведення цих операцій.

Банківський маркетинг

Порівняно з 1999 р. у 2003 р. значно збільшився потік документарних акредитивів і гарантій.

Не менш використовуваною формою операцій комерційних банків є форвардні операції. Форвардні операції (forward operation або скорочено fwd) – це угоди по обміну валют по заздалегідь погодженому курсу, що укладаються, але дата валютування (тобто виконання контракту) відкладена на певний строк у майбутньому. Форвардні угоди поділяються на два види: угоди аутрайт (outright) – одинична конверсійна операція з датою валютування, відмінною від дати спот; угоди своп (swap) – комбінація двох протилежних конверсійних операцій із різними датами валютування. Форвардні операції широко застосовуються для страхування валютних ризиків, а так само для спекулятивних операцій. Наприклад, зовнішньоторговельні організації, які мають платежі і надходження в різних валютах, використовуючи форвардні контракти, здатні застрахувати ризик зміни валютних курсів. У форвардних угодах застосовується спеціальний форвардний курс, який звичайно відрізняється від курсу спот і залежить від різниці відсоткових ставок на валюти, що використовуються в угоді. –

Угоди спот використовуються для нейтралізації ризику при проведенні угод аутрайт і пролонгації відкритої валютної позиції. У механізмі супроводу торговельних відносин між банками значне місце мають конверсійні операції. Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку по обміну обговорених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої країни за погодженим курсом на визначену дату.

У відношенні конверсійних операцій в англійській мові прийнятий стійкий термін Forcing Exchange Operations (коротко forех чи FX). Конверсійні операції поділяються на дві групи: операції типу спот чи поточні конверсійні операції; форвардні конверсійні операції. Відмінність між двома групами конверсійних операцій полягає в даті валютування. У міжнародній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня висновку угоди. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком (spot market).

Умови розрахунків спот досить зручні для контрагентів угоди: протягом поточного і наступного дня зручно обробити необхідну документацію, оформити платіжні й інші телекси для виконання умов угоди.

В Україні склалася своєрідна ситуація з розрахунків по конвертаційних операціях долар/гривня. Поточні угоди полягають із датою валютування “сьогодні” (today), “завтра” (tomorrow), а також на споті. Угоди з датою валютування “сьогодні” можливо здійснювати протягом усього робочого дня, бо допізна можна здійснювати розрахунки в доларах США (через семигодинну різницю в часі робочий день закінчується значно пізніше, ніж в Україні) І в гривнях (через те, що розрахункова палата НБУ приймає платіжні доручення до 19-00 за київським часом). Для України поточними конверсійними операціями долар/гривня варто вважати угоди з датою валютування “завтра”, що трохи відрізняється від загальносвітової практики. На відміну від конверсійних угод долар/гривня “на споті” ринок угод із датою валютування “сьогодні” (today) активний приблизно до обіду, до 13-00 за київським часом, а ринок угод із розрахунками “завтра” з’являється в Україні після обіду. Тому експерти Міжнародного валютного фонду рекомендували НБУ перенести акцент ринку поточних конверсійних операцій на дату валютування спот, як прийнято в усьому світі.

Поточним конверсійним операціям відповідає обмінний курс спот. Він є поточним валютним курсом і наводиться на сторінках газет, згадується в розмовах, висвітлюється на екранах інформаційних агентств.

Конверсійні операції використовуються як механізм супроводу торговельних угод між клієнтами, які працюють у різних країнах. Ця операція комерційних банків активно використовується у відносинах між Україною і Росією. Банки України лише за 2002 р. спрямували свою діяльність на роботу ще з 15 російськими банками. Частина російських банків, як наприклад, “Альфа-банк”, “Кредитімпексбанк”, “Міжнародний Московський банк”, виявили партнерську фінансову активність на ринку України. Важливою складовою доходів комерційних банків є й арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж).

Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним ділером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою одержання прибутку при зміні валютного курсу. Як правило, позиції відкриваються в круглих сумах базової валюти (наприклад у USD).

Довга позиція, тобто покупка, відкривається, якщо очікується Підвищення курсу валют. Коротка позиція, тобто продаж, відкривається, якщо очікується зниження курсу валюти. При проведенні арбітражних конверсійних операцій із відкриттям і закриттям позиції в базовій валюті результат буде виражатися у валюті котирування.

Комісійні доходи, які отримують комерційні банки від операцій на міжнародних валютних ринках, спрямовують діяльність банків на розширення цих продуктів. Свідченням цього є увага ряду банків (“Кредитпромбанк”, “Альфа-банк”, “Надра”, “Форум”) до проведення операцій, які ще декілька років тому їх не цікавили. Це. зокрема, документарні операції з непокритими акредитивами та незабезпеченими гарантіями в рамках лімітів кредитних ліній, які дозволяють надавати клієнтам максимально вигідні умови і водночас одержувати банкам додатковий прибуток від комісійних надходжень за проведення операцій.

Використання документарних операцій дозволяє банку бути ближче до клієнта, а клієнту – залучати нових партнерів по бізнесу, розширюючи торговельно-економічну діяльність і збільшуючи обсяги угод, а значить – і збільшувати прибуток/Для українських комерційних банків це означає одержання комісійної винагороди за названі операції.

До банківських продуктів, що приносять дохід у вигляді комісії, відносяться також трастові (довірчі), консультаційні, інформаційні, страхові послуги, банківські поруки і гарантії.

Серед послуг банків трастові (довірчі) операції на користь клієнтів набули першорядного значення.

Довірчими (трастовими) називаються послуги, пов’язані з управлінням коштами клієнта. Відносини трасту виникають у результаті угоди, яка укладається між банком і клієнтом про передачу коштів або майна довіреній особі (банку), який розпоряджається ними в інтересах клієнта. Найбільш масштабно трастові послуги здійснюються в США, де їх надає один із трьох банків, у тому числі і спеціалізованих, таких, як “Бенкерс Траст-Компані”. У багатьох країнах у останні роки поширилося створення траст-фондів, де власність багатьох дрібних клієнтів об’єднується з метою здійснення інвестицій.

Для. України цей вид послуг досить-таки новий, але для комерційних банків, безперечно, перспективний. Зацікавленість банків у розвитку довірчих послуг пов’язана як з доходністю цього виду бізнесу, так і з можливістю розширення сфери діяльності й одержання додаткових переваг при здійсненні більш прибуткових операцій.

У складі довірчих виділяються агентські послуги, які банк виконує від імені і за дорученням довірителя (а не від свого імені, як і при звичайних довірчих операціях). У цьому випадку банк бере на себе зобов’язання не тільки зберігати гроші, а і використовувати їх на оплату різних зобов’язань довірителя, податків та інших платежів. Банку можуть бути доручені також: купівля і продаж фондових цінностей, управління Портфелем фінансових активів клієнта, випуск і первинне розміщення цінних паперів. Першою формою агентських угод є збереження активів. При цьому мова йде про конкретні активи. Зокрема, траст-відділи мають право приймати на зберігання всі види цінних паперів (акції, облігації компаній, державні облігації). Крім того, ця операція передбачає погашення траст-відділом різних видів облігацій із так би мовити вичерпаними термінами, обмін цінних паперів, одержання та доставку.

Довірчі операції поки що слабо розвинені в Україні через недостатній розвиток ринкових відносин і відповідної правової бази. Б українському законодавстві ще не розроблені спеціальні нормативні акти, які могли б регулювати дані операції. Тому при їх здійсненні українські банки змушені орієнтуватися тільки на норми цивільного і господарського права, використовуючи угоди комісії і доручення. За договором комісії банк бере на себе зобов’язання здійснювати операції від свого імені за рахунок клієнта, одержуючи за це комісійні. За договором доручення банк зобов’язується за обумовлену винагороду здійснювати від імені і за рахунок довірителя певні операції. В обох угодах повинно бути чітко вказано, яке майно або грошові вклади довіритель передає банку, на який термін, з якою метою (зберігання, інвестування, розпорядження майном і доходами і т. д.). Довіритель може передавати банку тільки власне майно і грошові вклади. В договорі чітко визначаються повноваження банку щодо управління довіреним майном, вкладами і взагалі всі аспекти доручення. Клієнт обумовлює різні напрямки розміщення коштів або застосування майна, пріоритети й обмеження в їх використанні, мінімальний рівень доходності операції. Від цих умов залежать ступінь самостійності банку, міра його відповідальності за виконання доручення і рівень винагороди. Комісійні, що одержує банк, враховують характер пропонованих послуг, їх трудомісткість, складність, прибуток клієнта від даної операції, витрати банку на її проведення, ступінь зацікавленості сторін в угоді.

Залежно від категорії довірителя майна розрізняють трастові послуги: для фізичних осіб, для юридичних осіб.

Інколи в окремий вид виділяють трастові послуги, що надаються, наприклад, пенсійним, благодійним, інвестиційним фондам. Останні здійснюють нагромадження коштів своїх акціонерів чи засновників, які бажають отримати високі доходи по них за рахунок вкладання об’єднаних грошових коштів у надійні та високоприбуткові активи. Довірча власність може виникнути у трьох випадках: у результаті волевиявлення довірителя майна, у результаті укладання угоди, згідно із законом або рішенням суду.

Трастові послуги на користь фізичних осіб включають такі послуги:

– розпорядження спадщиною, або заповідальний траст, тобто розпорядження майном клієнта після його смерті, може здійснюватися відповідно до письмового заповіту, залишеного померлим і в якому зазначений виконавець заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт не був складений. В обох випадках розпорядником спадщиною може бути трастова компанія чи траст-відділ комерційного банку.

– управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст. Сутність полягає в тому, що довіритель передає банку в управління майно, який зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним від майна, у визначеному договором порядку. У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном. Право управління майном може переходити до банку не лише за заповітом, а й шляхом укладання прижиттєвих угод.

– опікунство та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном. Зазначений вид трастових послуг поширюється переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном.

Трастові послуги, що надаються юридичним особам включають: обслуговування облігаційної позики, що супроводжується передачею довіреній особі права розпорядження майном, яке є забезпеченням позики; агентські послуги; створення фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов договору, може здійснюватися погашення боргів, сплата відсотків, викуп облігацій; виплата дивідендів акціонерам тощо; тимчасове управління справами компанії у випадку її реорганізації чи ліквідації;

Послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам); розпорядження активами, включаючи управління нерухомістю як усередині країни, так і за кордоном; обслуговування працівників компанії. У цьому разі траст-відділи надають послуги в інтересах працівників, здійснюючи управління фондами компаній, призначеними для виплати пента-поста-винагород і допомог; інвестування коштів клієнта у визначені ним види активів, управління коштами благодійних фондів.

Так, динаміку обсягів коштів клієнтів за трастовими операціями в українських комерційних банках, наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Трастові операції в українських комерційних банках (млн. грн.)

Так, за названі роки істотно зросли кошти як юридичних, так і фізичних осіб у комерційних банках України, хоч обсяг коштів юридичних осіб більше, ніж у 50 разів перевищував обсяг коштів фізичних осіб.

Звичайно, трастові послуги надаються згідно договору-доручення або договору комісії і для юридичних, і для фізичних осіб. Фізичним особам банк пропонує послуги розпорядника спадщини за заповітом клі

(2 votes, average: 3,00 out of 5)