Банківські операції – Васюренко O. B. – Розділ 1. СТАНОВЛЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов’язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб’єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки – це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон’юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.
Становлення банківської системи тісно пов’язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дієвої системи регулювання і контролю банківських операцій, це, у свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому.
Останні десятиріччя корінним чином змінили погляди на банки та банківську діяльність. З одного боку, це обумовлено можливими практично миттєвими змінами умов функціонування банків. З іншого – все очевидніша інтеграція банківських систем, фінансова конкуренція, що посилюється, розвиток інформаційних технологій зводять нанівець традиційні методи здійснення банківських операцій. У зв’язку з цим у сучасних умовах банки досить швидко еволюціонують щодо використовуваних методів управління, тому на сьогодні важливого значення набувають проблеми формування класу високопрофесійних менеджерів-банкірів, спроможних здійснювати ефективне управління банківською діяльністю в умовах нестабільності й значних коливань на фінансових ринках та жорстких регулятивних обмежень. Це потребує постійного вивчення та аналізу новітніх способів, підходів до здійснення банківських операцій, що, в свою чергу, тісно пов’язано із необхідністю впровадження комплексних заходів з підготовки кваліфікованих фахівців банківської справи, підвищення ефективності та вдосконалення діючих навчальних програм. Одним з таких заходів і є підготовка та видання цього посібника. Водночас поглиблене вивчення сутності банківських операцій, дослідження процесів, які відбуваються в банківській справі, є об’єктивно важливим не тільки для банкірів-практиків, а й для всіх тих, хто так чи інакше пов’язаний з економікою та бізнесом: сьогодні дуже важко виділити хоча б один самостійний суб’єкт будь-якої галузі економіки, фінансова діяльність якого не перебувала би в процесі постійної і глибокої взаємодії з банківською системою.
Розділ 1. СТАНОВЛЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
1.1. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та основні функції
Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно – в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.
Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banca. Старофранцузьке слово banque та італійське banca декілька сотень років тому означали одне й те саме – “лавка міняйли”. Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.
Виникнення банківської справи історично пов’язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому значенні цього слова) посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого – міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.
Розвиток і розповсюдження грошового обігу сприяли введенню в оборот боргових зобов’язань та вимог, різноманітних титулів власності, комерційних і казначейських векселів, облігацій, акцій тощо.
Зміцнення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці. Це сприяло виникненню великих державних жиробанків, що дозволило досить широко розповсюдити систему здійснення безготівкових розрахунків між контрагентами.
Жиророзрахунок і сьогодні широко використовується як система безготівкових розрахунків або як різновид безготівкових розрахункових операцій, пов’язаних із перерахуванням коштів із одного банківського рахунка на інший в межах одного банку або єдиної банківської системи. Використання системи жиророзрахунків у момент її створення дозволило підприємцям отримати ряд переваг: зберігати активи в золоті та інших металах, здійснювати розрахунок шляхом виписування переказу на банк та отримувати плату від своїх контрагентів у монетах при гарантії якості грошей з боку банку. Переваги використання паперових платіжних засобів у вигляді переказів жиробанків спричинили швидке зростання популярності банківських грошей і надалі призвели до появи банкнот – банківських цінних паперів.
Безпосередніми попередниками сучасних банкнот вважаються білети, що випускались в обіг німецькими золотих справ майстрами в середині XVII ст. як посвідчення прийняття вкладів у золоті та інших дорогоцінних металах. Таке посвідчення, що мало назву “зобов’язання золотоковалів”, було безстроковим борговим зобов’язанням встановленої форми, що давало його пред’явнику безумовне право вимагати у будь-якого члена цеху золотоковалів вказану в зобов’язанні суму грошей в будь-який час. Ці боргові зобов’язання вільно обертались і виступали еквівалентом золотих монет, а їх використання давало можливість накопичувати золото у зв’язку з припиненням природного зносу золотих монет в обігу. Другим джерелом прибутків цеху золотоковалів виступала можливість використовувати частину отриманих “безпроцентних вкладів” для надання процентних позик уряду та іншим надійним позичальникам. Для підтримання стійкого обігу своїх боргових зобов’язань золотоковалям було необхідно зберігати в резерві тільки деяку, визначену досвідом, частину отриманих цінностей у вигляді золотих монет для задоволення поточних потреб утримувачів банкнот.
Власне банківські білети вперше з’явились у 1661 р. в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 р. Англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше використав можливість існування повноцінних грошей у межах банківської системи, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах. За оцінкою визначних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для кредитування розвитку промисловості.
У сучасних умовах дати точне й однозначне визначення такого універсального поняття, як “банк”, – не менш складне завдання, ніж визначити універсальне поняття “фінанси”. Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошових розрахунків.
Однак у багатьох випадках визначення поняття “банк” необхідно формулювати точніше, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних завдань, наприклад, щоб довести, чи є конкретне фінансове підприємство банком і чи регламентується його діяльність певними нормативно-правовими актами.
Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так, на початку 80-х років XX століття за законами США банком вважалась будь-яка установа, що залучає кошти на депозити та надає кредити. Виключаючи з ділової практики одну з цих двох операцій, у таких установ з’являлась можливість фактично надавати клієнту банківські послуги і в той же час формально не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. На сьогодні не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта з банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку і може отримувати доступ до всього комплексу фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв’язку з будь-якої частини світу. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.
Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.
Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків. П. С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну; інвестиційного планування; платежів та розрахунків; кредитну; управління грошовими потоками; андеррайтера; брокерську; страхування; трастову.
У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій:
– платіжно-розрахункова;
– ощадно-капіталотворча;
– кредитно-інвестиційна.
В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.
Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.
Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб’єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.
Тісно пов’язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин – тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об’єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб’єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.
Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов’язкових резервів комерційних банків. Так, якщо норма обов’язкового резервування становитиме, наприклад, 10%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит у сумі 100 млн гри, його резерв одразу має збільшитися на 10 млн. Решта 90 млн можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційну діяльність. Так, якщо банк надасть кредит позичальнику в сумі 90 млн гри для закупівлі товарів у фірмі, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті-решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк. Цей банк, у свою чергу, отримавши 90 млн грн, має збільшити свій резерв на 9 млн грн (10% від 90 млн грн), а решту 81 млн грн також зможе використати як кредит чи інвестиції. Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту, величина створених банками кредитних засобів обігу – 171 млн грн (90 + 81) – значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн грн).
Цей ефект носить назву банківського мультиплікатора, величина якого визначається за формулою
Величина банківського мультиплікатора показує, скільки коштів може бути введено в обіг банківською системою на кожну одиницю початково залучених ресурсів.
Таким чином, спираючись на виділені основні функції банківської діяльності, можна дати відповідне визначення поняття “банк”.
Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)