Банківські операції – Коцовська P. P. – 2.1.3. Формування статутного капіталу банків різних форм власності

Статутний капітал – це сплачений та зареєстрований підписний капітал. Він є основним видом банківського капіталу банку. Формується статутний капітал відповідно до вимог Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери та фондовий ринок”. Його величина регулюється Національним банком України через встановлення мінімальних вимог (нормативів) до розмірів та достатності капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу відповідно до законодавчих актів України на момент реєстрації банку не може бути меншим ніж 10 000 000 евро.

Формування статутного капіталу може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників (резидентів та нерезидентів).

Резиденти України – учасники банку здійснюють свої вкладення у формування капіталу у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Механізм формування статутного капіталу залежить від форми організації банку. Відповідно до статті 6 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки в Україні створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу і кооперативного банку. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то капітал формується відкритою передплатою акцій. При створенні кооперативного банку статутний капітал формується шляхом внесення паїв його учасників.

2.1.4. Механізм врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банків

Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше ніж через п’ять років.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до додаткового капіталу банку тільки після отримання дозволу Національного банку. Комісія Національного банку України має право відмовити банку в наданні дозволу, якщо дійде висновку, що таке залучення коштів є ризиковою операцією і загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку.

Якщо дозвіл отримано, то суми, залучених на умовах субординованого боргу коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його початкової вартості протягом п’яти останніх років угоди.

Залучені на таких засадах кошти повинні відповідати таким критеріям:

– є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

– не можуть бути погашені з ініціативи власника;

– можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

– дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою врахування цих коштів до додаткового капіталу банку у формі позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником боргових цінних паперів, які випускаються у формі облігацій. Ці кошти залучаються на визначений строк, але не менше ніж 5 років.

Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій становить 100 тис. гривень.

Слід зазначити, що процентна ставка за субординованим боргом встановлюється рішенням Правління Національного банку з огляду на економічні умови на ринку банківських послуг та приймається банком на відповідну дату:

– у разі залучення коштів шляхом укладення прямих договорів – на дату укладення угоди;

– у разі залучення коштів шляхом випуску облігацій – на дату випуску облігацій.

Призупинення сплати процентів за субординованим боргом може статися в разі погіршення фінансового стану банку, якщо питома вага негативно класифікованих активів перевищує 60% від загальної суми активів банку і не має позитивного фінансового результату за відповідний період.

Капіталізація процентів за субординованим боргом не допускається. Щодо дострокового погашення субординованого боргу, то воно може відбутися з ініціативи банку-боржника та зі згоди інвестора за умови дотримання банком економічних нормативів (згідно з планом капіталізації або в разі заміни одного інвестора іншим за умови залучення коштів на вигідніших для банку умовах). При цьому банк-боржник повинен за 10 робочих днів до дати його погашення поінформувати Національний банк України про дату та суму дострокового погашення субординованого боргу.

Відповідно до вимог Національного банку України облігації, емітовані банком на умовах субординованого боргу, випускають у без документарній формі і повинні бути іменними, строковими, процентними та з обмеженим колом обігу.

Дохід виплачується відповідно до умов їх випуску.

Придбати облігації можуть установи всіх видів власності за рахунок коштів, що надходять в їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківські кредити.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть придбати і фізичні особи, але лише за рахунок своїх особистих коштів.

Володіння ощадним (депозитним) сертифікатом, облігацією, що випущені на умовах субординованого боргу, не дають право на участь в управлінні банком.

У разі банкрутства банку-боржника задоволення вимог інвестора здійснюватиметься після задоволення вимог усіх інших кредиторів.

Контроль за коштами, залученими на умовах субординованого боргу, здійснює територіальне управління Національного банку України.

2.1.5. Формування резервного та інших фондів банків і їх призначення

Резервний фонд – це грошові ресурси, які банки зобов’язані формувати для покриття непередбачених збитків від банківської діяльності.

Розмір відрахувань до резервного фонду відповідно до Положення про порядок формування і використання банками резервного фонду має бути не менше ніж 5% від чистого прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку.

Якщо резервний фонд досягає встановленої Національним банком величини, то відрахування до нього припиняється.

У разі використання коштів із резервного фонду відрахування від прибутку на його формування відновлюються.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього.

Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, що є меншою, ніж розмір статутного капіталу, то щорічні відрахування до резервного фонду мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35% від статутного капіталу банку.

Резервний фонд банку може бути використаний тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та в порядку, що встановлений загальними зборами його учасників.

Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку.

Порядок формування та використання грошових коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Банківські операції – Коцовська P. P. – 2.1.3. Формування статутного капіталу банків різних форм власності