Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи – Маруненко І. М. – 1. Загальний план будови кінцевого (великого) мозку

1. Загальний план будови кінцевого (великого) мозку

Кінцевий (великий) мозок Складається з двох півкуль, покритих мозковим плащем (корою). В півкулях головного мозку містяться перший (лівий) і другий (правий) шлуночки (рис. 53).

Бічні шлуночки мають складну форму і поширюються по всіх частинах півкулі. Передній відділ шлуночка розташований у лобній частині, називається його переднім рогом. На латеральній стінці переднього рога є значний випин – хвостате тіло. Медіальну стінку переднього рога утворює прозора пластинка.

Задній ріг бічного шлуночка міститься у потиличній частині півкулі. На його медіальній стінці є випин, який називається пташина шпора.

Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи   Маруненко І. М.   1. Загальний план будови кінцевого (великого) мозку

Рис. 53. Півкулі великого мозку (за Свиридовим О. І., 2001)

Від заднього рога вниз у скроневу частку півкулі йде довгий нижній ріг бічного шлуночка, який має вигин, що подібний за формою морського коника. Усі три роги шлуночка з’єднуються між собою центральною частиною, що лежить в межах тім’яної частини півкулі. З-під склепіння в бік центральної частини шлуночка заходить м’яка мозкова оболонка з численними дуже розгалуженими судинами, які утворюють велике і довге сплетення. У густих судинних сплетеннях завжди буває підвищений кров’яний тиск і тому частина кров’яної плазми відфільтровується через стінки судин і попадає в порожнини шлуночків, утворюючи спинномозкову рідину.

Півкулі з’єднані між собою мозолистим тілом. Всередині великого мозку між лобними частками і проміжним мозком містяться скупчення сірої речовини – це Базальні, або Підкоркові ганглії, до яких належать: хвостате ядро, лушпина, бліда куля. (рис. 54).

Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи   Маруненко І. М.   1. Загальний план будови кінцевого (великого) мозку

Рис. 54. Базальні ядра (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

Хвостате ядро (nucleuscaudatus) і Лушпина (putamen) об’єднують в єдину структуру – Смугасте тіло (corpus striatunr), пов’язане з регуляцією рухової функції. Смугасте тіло бере участь у здійсненні складних локомоцій (ходьба, лазіння), пов’язаних із вегетативними функціями, які регулюють тепловий і вуглеводний обмін. При ураженні хвостатих ядер виникають незначні рухові розлади, погіршується орієнтація в просторі. Під час подразнення хвостатого ядра у людини спостерігається явище каудатної (від лат. caudatus) зупинки – знепритомнення.

Бліда куля (globus pallidus) проводить імпульси незхідними шляхами в такі структури мозку, як червоне ядро і чорна субстанція середнього мозку; регулює складні рухові акти, рухи ніг, рук при ходьбі, скорочення мімічної мускулатури. При ураженні смугастого тіла спостерігаються безперервні рухи кінцівок. Підкіркові ядра зв’язані з вегетативними функціями організму. За їх участю здійснюються харчові, статеві та інші рефлекси.

Огорожа (claustrum) розташована між лушпиною і корою острівця, має зв’язки з усіма полями кори і бере участь у регуляції рухових і вегетативних функцій, емоцій, сну. Огорожа пов’язана з виникненням орієнтованого рефлексу на різні подразники, сексуальну поведінку і входить до загальної гальмівної системи мозку.

При ураженні основних ядер спостерігається:

1. Зміна м’язового тонусу, що полягає у підвищеному тонічному напруженні м’язів.

2. Акінезія (дефіцит рухів), що виявляється по-різному, залежно від локалізації ураження і ступеня дегенеративних змін в основних ядрах. Хворий рухається як робот.

3. Паркінсонізм (дрижальний параліч). Хворі з цією патологією мають: маскоподібне обличчя, різке зменшення або брак жестикуляції, обережна хода дрібними кроками, тремтіння рук. Вважають, що синдром паркінсонізму пов’язаний з руйнуванням шляху від чорної речовини середнього мозку до смугастого тіла.

4. Гіперкінези. Розрізняють два основних види гіперкінезів – хорею (це швидкі, іноді чудернацькі рухи, до яких залучаються різні групи м’язів) і атетоз, який виявляється у вигляді повільних м’язових судом, які захоплюють дистальні частини руки.

Великі півкулі головного мозку складаються з підкіркових гангліїв і мозкового плаща (кори), які оточують бокові шлуночки. Права і ліва півкуля розділені поздовжньою борозною, в глибині якої міститься мозолисте тіло, утворене нервовими волокнами.

Морфологічно виділяють стародавню кору (палеокортекс), давню кору (архикортекс) і нову кору (неокортекс). У людини до стародавньої кори належать нюхова цибулина, нюховий горбок, передня пронизана речовина, підмозолиста, напівмісяцева та бічні нюхові звивини, що становить 0,6% усієї кори. До давньої кори належать морський коник, зубчаста звивина, поясна звивина – приблизно 2,2% всієї кори.

Плащ (кора) у людини – це Сіра речовина півкуль, утворена нервовими клітинами, від яких відходять відростки. У корі знаходиться від 12 до 18 млрд. нервових клітин. Загальна поверхня кори збільшується за рахунок численних борозен, які ділять кожну півкулю на 4 частки: лобову, тім ‘яну, потиличну і Скроневу, які, в свою чергу, діляться борознами на ряд закруток. Межами між частками є найглибші борозни: сільвієва і центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спереду назад і вгору; вона відокремлює скроневу частку півкулі від лобової і тім’яної. Центральна борозна починається від верхнього краю півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частку від тім’яної. Четверта, потилична частка, відокремлюється від тім’яної невеликою і непостійною борозною.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи – Маруненко І. М. – 1. Загальний план будови кінцевого (великого) мозку