Анатомія, фізіологія дітей з основами гігієни та фізкультури – Антонік В. І. – 4.4. Розвиток інтегративної діяльності нервової системи
Слід зазначити, що в реальному житті, умовні та більшість безумовних рефлексів включаються у складну цілісну діяльність Мозку – інтегративну діяльність, що базується на корково-підкоркових процесах. В кінцевому підсумку, саме це забезпечує пристосувальний характер поведінки кожної людини до зовнішніх умов, в тому числі до суспільства інших людей.
В основі інтегративної діяльності знаходиться домінантна ділянка збудження, яка, за вченням А. А. Ухтомського, і забезпечує динамічну констеляцію (об’єднання) широкого кола різних відділів центральної нервової системи” тимчасово здійснюючих конкретну діяльність. З віку трьох років домінантна констеляція поступово набуває все більшої сталості та пластичності. При цьому сталість полегшує можливість навчання, протистоїть відвертанню уваги, тоді як пластичність характеризує можливості переключення з однієї діяльності на іншу. Співвідношення цих явищ визначає біологічні та пізнавальні потреби і мотивації.
З другого боку, згідно вчення П. К. Анохіна про функціональні системи, любі елементи поведінки об’єднують низку послідовних операцій, а саме: аферентний синтез інформації, яка надходить у кожну конкретну мить з різних джерел; прийняття рішення, формування програми дій та виконання цієї програми з включенням апарату акцептора результатів дій (нейронної моделі результату, якого очікують). Здійснення дії приводить до того чи іншого фактичного результату, інформація про який зворотними шляхами потрапляє в центральну нервову систему (спинний або головний мозок) і порівнюється з обраною програмою акцептора дій.
Якщо отриманий результат дії відповідає тому який очікується, то мета досягнута і сформована система перестає функціонувати, а якщо не досягнута – то програма дії змінюється (корегується) і все повторюється. Слід враховувати, що конкретним діям у людей найчастіше передує абстрактний план (програма) дій і тільки в екстремальних умовах можливі автоматизовані стереотипи дії без попереднього планування. У дітей також безпосередні дії можуть передувати їх плануванню: здатність спочатку думати, а потім діяти повільно виробляється до 10-12 років.
Інтегративні процеси центральної нервової системи лежать в основі психічних функцій, у тому числі таких як сприйняття, увага та пам’ять.
Сприйняття об’єднує складні процеси аналізу та синтезу інформації з метою впізнання стимулу та визначення його значимості. Здатність до простого сприйняття інформації у дітей має місце з перших днів життя, але до 3-4 років дитина тільки бачить, але багато чого не розуміє. У 5-6 років, разом з дозріванням асоціативних коркових зв’язків, з’являється можливість впізнавання складних образів, виділення контурів та контрастів об’єктів, порівняння їх з еталоном раніше баченого. Але спочатку це залишається на рівні чутливих зорових і слухових сприянь.
У шкільному віці система сприйняття продовжує ускладнюватись та удосконалюватись за рахунок підключення передніх асоціативних областей кори, відповідальних за сприйняття рішень, оцінку інформації, формування вибіркового сприйняття і т. д. В результаті до 10-11 років у дітей формується здатність абстрактного сприйняття дійсності. Остаточно завершується розвиток цієї якості лише у підлітковому віці. Цим процесам у значній мірі сприяє морфологічне дозрівання нервових структур і, перш за все, ускладнення міжнейронних зв’язків (за рахунок утворення додаткових дендритів, шипиків та синапсів).
Увага є однією з важливіших психофізіологічних функцій оптимізації процесів сприйняття та навчання. Згідно сучасних уявлень (Т. М. Марютіна, О. Ю. Єрмолаєв,2001; Ганонг Вільям Ф., 2002)увага – це направленість та зосередженість свідомості людини на певних об’єктах при одночасному відволіканні від інших об’єктів. Функціональною основою уваги є складні системні акти, що відбуваються за участю кори півкуль, ретикулярної формації, середнього мозку і лімбічної системи. Увага буває мимовільною та довільною. Ознаки мимовільної уваги проявляються у дітей з перших днів народження, але більш-менш ця якість формується у 2-3 місяці: спочатку у вигляді орієнтовних реакцій, а далі поступово набуває дослідницького характеру. Разом з формуванням системи сприйняття мови, складається соціальна форма уваги, у тому числі на мовні сигнали. Однак до 5 років ця форма уваги легко відтискується мимовільною увагою на нові подразнення. У 6-7 років інтенсивно розвивається довільна увага, у тому числі на мовні інструкції. Разом з подальшими поступовим структурно-функціональним дозріванням лобних областей кори дітей, з’являється здатність до локальної активації тих чи інших центрів кори, яка регулюється на підставі аналізу сенсорної інформації. В результаті цього у дітей приблизно в 9-10 років починає формуватись здатність до концентрації уваги і зосередженості. У період статевого дозрівання (11-14 років) відбувається послаблення коркових впливів на активаційні процеси і рівень уваги може тимчасово знижуватись. Лише в кінці підліткового періоду (15-17 років) нейрофізіологічні механізми уваги стають такими, як у дорослих.
Особливим проявленням інтегративної діяльності ВИД є пам’ять. Пам ‘ять є специфічною формою психічного відображення дійсності, яка полягає в сприйнятті, збереженні і подальшому відтворенні інформації у живих системах. Цю якість обумовлюють основні процеси пам’яті, такі як забування, запам’ятовування, збереження і відтворення слідів (енграм) минулих збуджень. Пам’ять постійно виступає у ролі своєрідного фільтра поточної інформації бо без відбору і витиснення інформації з пам’яті жива істота була б “затоплена” імпульсами збуджень, що надходять до нервової системи. З позиції сучасної фізіології (Н. Н. Данилова, 2001; В. М. Смирнов, С. М. Будиліна, 2003) біологічна пам’ять поділяється на генетичну, імунологічну та на пам’ять нервової системи. Останній вид пам’яті за часовим критерієм виділяє два сховища інформації, які обумовлюють короткострокову та довгострокову пам’ять. Вважається, що короткострокова пам’ять основана на тимчасовій рециркуляції (реверберації) імпульсних потоків по замкнутим ланцюгам нейронів (нейронних ловушках), а довгострокова пам’ять пов’язана з процесами реорганізації синапсів, з впливами нейромедіаторних систем та гормонів на хід синтетичних процесів у нервових клітинах та з синтезом особливих білкових матриць {місць кодування інформації) у нейронах вищих відділів центральної нервової системи. З віком у дітей механізми пам’яті значно змінюються: у дитинстві перебільшують слідові (синтетичні) механізми пам’яті і лише з віком значно ускладнюються системи накопичення (запам’ятовування) інформації. У молодших школярів (7-9 років) об’ємні показники пам’яті зростають інтенсивніше ніж показники швидкості запам’ятовування. У підлітковому віці об’ємні показники пам’яті знову зростають більш інтенсивно, набуває розвитку також мовно-логічна (абстрактна) пам’ять.
Важливою психологічною якістю людини є її мотиваційно-емоційнана сфера. Мотивації – це активні стани мозкових структур, які здатні стимулювати здійснення дій, що направлені на задоволення власних або суспільних потреб. Мотивації проявляються у поведінці і поділяються на біологічні і пізнавальні.
Емоції – це суб’єктивне відношення людини до зовнішніх та внутрішніх подразників. Емоції в певній мірі пов’язані з мотиваціями і бувають позитивними та негативними. Вважається, що емоції формуються на рівні структур лімбічної системи. Згідно теорії J. П. Павлова позитивні емоції виникають при підтримці динамічного стереотипу, а негативні емоції – при його порушенні. Згідно теорії В. П. Симонова емоції виникають при порівнянні існуючої (поточної) інформації з потрібною, що міститься в пам’яті і сприяє задоволенню певної потреби.
Мотивації і емоції виникають у дітей з перших днів життя. До 5-6 років у дітей перебільшують біологічні мотивації, емоції у цей час несталі, їх зовнішнє проявлення може бути нестримним і дуже контрастним. Починаючи з 7 років разом з накопиченням пізнавальної інформації, мотивації набувають певного характеру, розвиваються пізнавальні аспекти мотивацій. В той же час формується здатність стримувати емоції, але остаточно це стабілізується лише у 15-2 7 років.
Нервова система виконує в організмі людини також певну трофічну функцію, впливаючи на обмін речовин та на харчування тканин і органів. У регуляції цих процесів приймають участь всі відділи нервової системи, але особливу роль у цьому відіграють гіпоталамус (де міститься центр обміну речовин) та кора головного мозку. При порушенні іннервації тканин (наприклад, під час операції на тому чи іншому органі) в них може розвиватись порушення обміну речовин і місцеве зменшення або навіть припинення трофіки. Наслідком цього може стати деградація (дистрофія) відповідних тканин і цілих органів.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)