Аналіз фінансової звітності – Тігова Т. М. – Фінанси підприємницького сектору
Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займає визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт (ВВП), матеріальні і нематеріальні блага, національний дохід – основні джерела фінансових ресурсів. Саме підприємство (фірма) як основна ланка економічної системи продукує товари, роботи, послуги населенню, підприємствам, державі.
Фінанси підприємств або суб’єктів господарювання це – сукупність взаємопов’язаних фінансових ланок, що взаємодіють між собою у процесі господарської діяльності у зв’язку, із створенням та використанням грошових фондів, у т. ч. прибутку.
Фінанси підприємств – це сукупність економічних відносин з приводу руху грошових потоків у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів підприємств, що забезпечують відтворення виробничо-господарської діяльності, взаємодію з іншими суб’єктами господарювання, а також з іншими сферами фінансової системи.
Фінанси підприємств – система грошових фондів що забезпечують процес виробництва, відтворення в рамках даного підприємства та сукупність форм і методів їх утворення та витрачання.
Фінанси підприємницького сектору включають (див. схему 3)
Схема 3. Фінанси підприємницького сектору
Фінансові ресурси господарюючих суб’єктів представляють собою грошові кошти (власні і запозичені), що знаходяться у їх розпорядженні і направляються на цілі пов’язані з розвитком виробництва, підтримкою об’єктів невиробничої сфери, споживанням та інші цілі.
Частиною фінансових ресурсів підприємств є інвестиції в господарську діяльність з метою отримання прибутку.
Фінансові ресурси підприємств зосереджені як у відповідних фондах так і поза ними (запозичені) або нефондові.
Матеріальною основою діяльності підприємств є наступні фонди.
Уставний (статутний) фонд – сума внесків засновників підприємств яка призначена для забезпечення його життєдіяльності. Величина уставного фонду є фіксованою (визначеною у документах) і не може змінюватися довільно. Внеском в уставний фонд можуть бути як матеріальні (виробниче приміщення, обладнання, транспортні засоби) так і нематеріальні(права користування землею та іншими природними ресурсами, інтелектуальна власність) господарські засоби, а також фінансові інструменти (грошові кошти в національній та іноземній валюті, цінні папери) тощо.
Основні фонди (капітал) – засоби праці, що використовується у господарському процесі багаторазово не змінюючи своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.
При віднесенні фондів до основних, згідно чинного законодавства України, встановлюється вартісна межа і межа за часом використання – більше одного року використання.
Амортизаційний фонд – грошова сума, що відповідає величині зносу основних фондів. Накопичення цих коштів відбувається в результаті амортизації. Амортизаційні відрахування – це певні суми, які регулярно відраховуються на витрати виробництва, відповідно до величини фізичного чи морального зношення. Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання, поліпшення (реконструкцію і модернізацію) основних засобів.
Оборотні фонди (капітал) – грошові кошти, що авансуються на придбання сировини, матеріалів, паливо, тару та інше. Для формування оборотних коштів підприємство використовує як власні так і позичені кошти. Оборотні фонди (капітал) – це частина засобів виробництва, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі при виготовленні продукції, змінює або втрачає свою первинну натуральну форму і повністю переносить свою вартість на вартість продукції, що виготовляється. До оборотного капіталу відносять: запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, паливо, тару, малоцінні інструменти, незавершене виробництво та інше.
Як правило, свої мінімальні потреби підприємство покриває за рахунок власних джерел фінансування (статутного фонду, резервного фонду, прибутку). Але в сучасних умовах покрити свої потреби лише за рахунок власних джерел практично неможливо. Крім того, у багатьох випадках це і економічно недоцільно, оскільки знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності в діяльності підприємства.
Додатковими джерелами фінансування діяльності підприємства є – отримані кредити та кошти мобілізовані на фінансовому ринку.
Для підприємства найбільш простим способом залучення додаткових коштів є банківський кредит.
Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.
Призначення банківського кредиту – пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, фінансування витрат, з придбання основних і поточних господарських засобів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями. Кредити банку дають змогу органічно пов’язати всі джерела виробничо-господарської діяльності підприємства і, за умови розумних меж, позитивно впливають на результати його діяльності.
Кредити, що їх можуть отримати підприємства класифікуються за такими ознаками:
– за кредиторами (банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути);
– за видами (банківський, комерційний, державний, лізинговий);
– за формами (товарний, грошовий);
– за метою використання (спрямовані на фінансування оборотних коштів, основних засобів);
– за терміном надання (короткострокові, середньострокові, довгострокові);
– за забезпеченням (забезпечені: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю, правами підприємств на інтелектуальну власність та іншим забезпеченням; та бланкові. Останні отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткі терміни (1-10 днів);
– за порядком надання (прямі, консорціальні, позики участі). Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства
Безпосередньо одним кредитором.
Консорціальні позики передбачають декількох кредиторів при необхідності обсягу коштів, що не може надати один кредитор.
В позиці участі банки передають (переуступають) частину позики іншим кредиторам.
На сьогодні найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.
Кредитні взаємовідносини регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником (підприємством) тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін. Умови договору не можуть змінюватися в односторонньому порядку.
Структура джерел формування фінансових ресурсів має важливе значення в діяльності сучасного підприємства. Співвідношення власних і залучених коштів важливий показник діяльності підприємства, що свідчить або про фінансову стабільність, стійкість, платоспроможність та незалежність підприємства, або сигналізує про можливі ускладнення і навіть банкрутство. Тому в кожному окремому випадку дане питання – предмет окремого аналізу для планово-фінансового відділу підприємства та бухгалтерії.