Аналіз фінансової звітності – Тігова Т. М. – Фінанси підприємницького сектору

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займає визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт (ВВП), матеріальні і нематеріальні блага, національний дохід – основні джерела фінансових ресурсів. Саме підприємство (фірма) як основна ланка економічної системи продукує товари, роботи, послуги населенню, підприємствам, державі.

Фінанси підприємств або суб’єктів господарювання це – сукупність взаємопов’язаних фінансових ланок, що взаємодіють між собою у процесі господарської діяльності у зв’язку, із створенням та використанням грошових фондів, у т. ч. прибутку.

Фінанси підприємств – це сукупність економічних відносин з приводу руху грошових потоків у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів підприємств, що забезпечують відтворення виробничо-господарської діяльності, взаємодію з іншими суб’єктами господарювання, а також з іншими сферами фінансової системи.

Фінанси підприємств – система грошових фондів що забезпечують процес виробництва, відтворення в рамках даного підприємства та сукупність форм і методів їх утворення та витрачання.

Фінанси підприємницького сектору включають (див. схему 3)

Аналіз фінансової звітності   Тігова Т. М.   Фінанси підприємницького сектору

Схема 3. Фінанси підприємницького сектору

Фінансові ресурси господарюючих суб’єктів представляють собою грошові кошти (власні і запозичені), що знаходяться у їх розпорядженні і направляються на цілі пов’язані з розвитком виробництва, підтримкою об’єктів невиробничої сфери, споживанням та інші цілі.

Частиною фінансових ресурсів підприємств є інвестиції в господарську діяльність з метою отримання прибутку.

Фінансові ресурси підприємств зосереджені як у відповідних фондах так і поза ними (запозичені) або нефондові.

Матеріальною основою діяльності підприємств є наступні фонди.

Уставний (статутний) фонд – сума внесків засновників підприємств яка призначена для забезпечення його життєдіяльності. Величина уставного фонду є фіксованою (визначеною у документах) і не може змінюватися довільно. Внеском в уставний фонд можуть бути як матеріальні (виробниче приміщення, обладнання, транспортні засоби) так і нематеріальні(права користування землею та іншими природними ресурсами, інтелектуальна власність) господарські засоби, а також фінансові інструменти (грошові кошти в національній та іноземній валюті, цінні папери) тощо.

Основні фонди (капітал) – засоби праці, що використовується у господарському процесі багаторазово не змінюючи своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

При віднесенні фондів до основних, згідно чинного законодавства України, встановлюється вартісна межа і межа за часом використання – більше одного року використання.

Амортизаційний фонд – грошова сума, що відповідає величині зносу основних фондів. Накопичення цих коштів відбувається в результаті амортизації. Амортизаційні відрахування – це певні суми, які регулярно відраховуються на витрати виробництва, відповідно до величини фізичного чи морального зношення. Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання, поліпшення (реконструкцію і модернізацію) основних засобів.

Оборотні фонди (капітал) – грошові кошти, що авансуються на придбання сировини, матеріалів, паливо, тару та інше. Для формування оборотних коштів підприємство використовує як власні так і позичені кошти. Оборотні фонди (капітал) – це частина засобів виробництва, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі при виготовленні продукції, змінює або втрачає свою первинну натуральну форму і повністю переносить свою вартість на вартість продукції, що виготовляється. До оборотного капіталу відносять: запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, паливо, тару, малоцінні інструменти, незавершене виробництво та інше.

Як правило, свої мінімальні потреби підприємство покриває за рахунок власних джерел фінансування (статутного фонду, резервного фонду, прибутку). Але в сучасних умовах покрити свої потреби лише за рахунок власних джерел практично неможливо. Крім того, у багатьох випадках це і економічно недоцільно, оскільки знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності в діяльності підприємства.

Додатковими джерелами фінансування діяльності підприємства є – отримані кредити та кошти мобілізовані на фінансовому ринку.

Для підприємства найбільш простим способом залучення додаткових коштів є банківський кредит.

Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Призначення банківського кредиту – пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, фінансування витрат, з придбання основних і поточних господарських засобів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями. Кредити банку дають змогу органічно пов’язати всі джерела виробничо-господарської діяльності підприємства і, за умови розумних меж, позитивно впливають на результати його діяльності.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства класифікуються за такими ознаками:

– за кредиторами (банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути);

– за видами (банківський, комерційний, державний, лізинговий);

– за формами (товарний, грошовий);

– за метою використання (спрямовані на фінансування оборотних коштів, основних засобів);

– за терміном надання (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

– за забезпеченням (забезпечені: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю, правами підприємств на інтелектуальну власність та іншим забезпеченням; та бланкові. Останні отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткі терміни (1-10 днів);

– за порядком надання (прямі, консорціальні, позики участі). Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства

Безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики передбачають декількох кредиторів при необхідності обсягу коштів, що не може надати один кредитор.

В позиці участі банки передають (переуступають) частину позики іншим кредиторам.

На сьогодні найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Кредитні взаємовідносини регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником (підприємством) тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін. Умови договору не можуть змінюватися в односторонньому порядку.

Структура джерел формування фінансових ресурсів має важливе значення в діяльності сучасного підприємства. Співвідношення власних і залучених коштів важливий показник діяльності підприємства, що свідчить або про фінансову стабільність, стійкість, платоспроможність та незалежність підприємства, або сигналізує про можливі ускладнення і навіть банкрутство. Тому в кожному окремому випадку дане питання – предмет окремого аналізу для планово-фінансового відділу підприємства та бухгалтерії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Аналіз фінансової звітності – Тігова Т. М. – Фінанси підприємницького сектору