Адміністративне право – Кісіль З. Р. – 2. Загальна характеристика адміністративної юстиції в Україні
До основних чинників, що обумовили необхідність створення спеціального судового органу по розгляду справ, що витікають з адміністративних правовідносин, відносять:
1) недостатньо високий якісний рівень розгляду адміністративних справ уповноваженими органами, а також брак об’єктивності останніх (Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук);
2) закріплення в Конституції України принципу спеціалізації та територіальності судів (В. Б. Авер’янов);
3) адміністративно-правовий характер матеріальних та процесуальних відносин, покладених в соснову конфлікту між особою та органом публічної влади (І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський);
4) перевантаженість адміністративними справами судів загальної юрисдикції (В. С. Стефанюк);
5) необхідність приведення державної судової системи у відповідність до міжнародних правових стандартів;
6) відсутність в адміністративному конфлікті відносин майнового характеру (Ю. М. Старілов);
7) наявність історичних передумов (Ю. А. Тихомиров);
8) незалежність спеціалізованого суду від інших гілок влади, відсутності відомчої зацікавленості, наявності всебічних гарантій, детальної процесуальної регламентації розгляду (Л. С. Анохіна).
Сьогодні ще не існує єдиного підходу до визначення поняття адміністративної юстиції. В юридичній літературі існують три основні тенденції, відповідно до яких вона розуміється як:
1) особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами. Таку позицію у визначенні поняття “адміністративної юстиції” розділяють, наприклад, Ю. С. Шемшученко, В. С. Стефанюк.
2) самостійна галузь правосуддя, ціллю якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління (тобто адміністративне судочинство). Такий погляд на адміністративну юстицію пропонує, наприклад, Г. Брєбан.
3) не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів або спеціалізованих судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство. Таку точку зору розділяють, наприклад, А. Б. Зеленцов, Н. Ю. Хаманева, В. В. Бойцова, В. Я. Бойцов.
Спільними для цих визначень є те, що адміністративна юстиція скрізь розглядається як особливий порядок вирішення адміністративних спорів. Різниця полягає в суб’єктах, які уповноважені вирішувати ці спори.
Разом з тим, адміністративній юстиції притаманні такі загальні ознаки:
1. Характерною рисою адміністративної юстиції є те, що вона являє собою правосуддя, судову, а не виконавчу владу. Адміністративна юстиція – це особлива, окрема адміністративна галузь правосуддя. Ознака “адміністративна” вказує, на: на наявність адміністративного елемента і в організації адміністративної юстиції (з погляду кадрового складу), і в порядку її функціонування (елементи адміністративного процесу); на характер справ, що вирішуються органами адміністративної юстиції (публічні спори).
2. Для всіх систем адміністративної юстиції характерне віднесення до її відання спорів, що виникають у сфері публічної діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і публічною адміністрацію – з іншого. Коло і зміст цих спорів індивідуальні в кожній окремій системі адміністративної юстиції, однак загальним для всіх спорів є їх адміністративно-правовий характер.
3. Адміністративній юстиції притаманна наявність системи судових органів, до компетенції яких входить розгляд зазначених справ за позовами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері публічної діяльності. З погляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризує незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дає змогу говорити про можливість існування автономної системи адміністративного правосуддя.
4. Адміністративна юстиція характеризується також наявністю особливих процесуальних дій зазначених справ. Механізм розгляду справ в адміністративних судах побудований на зразок судового процесу в загальних судах і майже цілком відтворює його принципи (гласності, публічності, змагальності). Разом з тим, одна із сторін адміністративно-правового спору – публічний орган, або посадова особа, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Кожна система адміністративної юстиції припускає, що розгляд і вирішення адміністративних спорів відбувається з дотриманням судової процесуальної форми. Залежно від відповідної системи можуть застосовуватися цивільно-процесуальна, адміністративно-процесуальна чи, нарешті, так звана “к ваз і судова” форми. В англосаксонських країнах під “квазісудовою” формою розуміється процесуальна форма, що відповідає принципам так званого “природного правосуддя”, серед яких виділяють гласність, змагальність, можливість бути вислуханим, обов’язковість виконання мотивованого рішення, можливість оскарження такого рішення в суді загальної юрисдикції.
5. Правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб’єктивного права зацікавленої особи. Наявність органів адміністративної юстиції – це показник зрілості судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення правосуддя, необхідний атрибут демократичної правової держави.
Таким чином, адміністративна юстиція – це система спеціальних судових органів, які створені для розгляду і вирішення спорів, у визначеній законодавством процесуальній формі, що виникають у сфері діяльності публічної адміністрації між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами публічної адміністрації, їх посадовими особами, – з іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб’єктивного права зацікавленої особи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)