Адміністративне право – Кісіль З. Р. – 2. Контроль з боку місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування і судовий контроль
Законодавство, що регулює діяльність місцевих державних адміністрацій, надає контрольні повноваження як місцевій адміністрації загалом, так і її окремим структурним підрозділам.
Контроль з боку державної адміністрації слід віднести до над-галузевого контролю, а контроль з боку її управлінь та відділів, які є органами галузевого управління, – до галузевого контролю.
1. Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:
1.1. збереженням і раціональним використанням державного майна;
1.2. виконанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом;
1.3. належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;
1.4. використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;
1.5. дотриманням виробниками продукції стандартів, технічних вимог та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією;
1.6. дотриманням санітарних і ветеринарних правил;
1.7. дотриманням правил благоустрою, архітектурно-будівельних норм і стандартів та ін.
2. Контрольні повноваження адміністрації підприємства, установи, організації
Мають галузевий (внутрішньовідомчий) характер, закріплені в різних нормативних актах як на рівні закону, так і в підзаконних положеннях та статутах відповідних підприємств, установ і організацій.
2.0.1. на керівників підприємств, установ і організацій покладений обов’язок стежити за виконанням підлеглими чинних правил і норм;
2.0.2. разом із бухгалтерією, юридичною та іншими службами вони організовують бухгалтерський облік, контролюють раціональне, економне та ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, збереження державної та колективної власності;
2.0.3. вони зобов’язані запобігати розбазарюванню матеріальних цінностей, порушенням фінансового і господарського законодавства та ін.
2.1. У разі виявлення адміністративних правопорушень (наприклад, розкрадання державного або колективного майна) адміністрація підприємств, установ, організацій:
2.1.1. складає протоколи про адміністративні правопорушення і надсилає їх на розгляд компетентним органам (посадовим особам);
2.1.2. у межах, встановлених законодавством, притягає винних до дисциплінарної відповідальності.
3. Важлива роль у здійсненні контролю в державному управлінні належить сільським, селищним, міським радам, які є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваження місцевого самоврядування.
Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів у сфері державного управління обумовлені широким колом делегованих їм державою повноважень і питань, вирішення яких покладено на ці представницькі органи.
3.1. Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи:
3.1.1. ведуть статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території;
3.1.2. здійснюють контроль за виконанням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях, незалежно від форм власності, за використанням прибутків підприємств і організацій відповідних територіальних громад;
3.1.3. контролюють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв’язку, побуту;
3.1.4. забезпечують належне медичне обслуговування та організацію освітньої роботи, дотримання природоохоронного законодавства;
3.1.5. відають іншими питаннями громадського та соціально-культурного будівництва.
3.1.6. Мають виключну компетенцію:
3.1.6.1. на встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, дотримання тиші в громадських місцях,
3.1.6.2. на прийняття рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
3.1.7. Ради можуть створювати тимчасові контрольні комісії з різних питань.
3.2. Виконавчі органи рад:
3.2.1. входять, за наявності підстав, з поданням до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх виконавчих органів;
3.2.2. звертаються до суду про визнання незаконними актів підприємств, установ і організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування;
3.2.3. самі (сільські та селищні виконавчі органи) або за допомогою своїх підрозділів розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.
3.3. Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласним радам:
3.3.1. у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів;
3.3.2. у частині повноважень, делегованих адміністраціям відповідними радами, а також у виконанні рішень з цих питань.
Дійовий контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування є одним із важливих засобів забезпечення ними комплексного економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.
Судовий контроль – специфічний вид контролю в сфері державного управління.
Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а одноразово – при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).
Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямками:
– за видом суду, який здійснює контроль;
– за формою втручання в діяльність підконтрольного органу:
– пряму (безпосередню);
– непряму (опосередковану) форми втручання.
В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди.
1. Контроль з боку Конституційного Суду
Є особливим видом судового контролю, який відокремлений від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів. Така відокремленість обумовлена особливим статусом Конституційного Суду і предметом його контролю.
1.1. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні. До його контрольних повноважень належать:
1.1.1. обов’язок приймати рішення і давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК;
1.1.2. вирішення питань про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
1.1.3. дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конституцією;
1.1.4. на нього також покладений обов’язок офіційного тлумачення Конституції та законів України (Закон України від 16 жовтня 1996 року “Про Конституційний Суд України”).
2. Судовий контроль з боку судів загальної компетенції
Найбільш доцільно розглянути через міру втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня і опосередкована форми втручання).
2.1. При розгляді цивільних справ за позовами і, передусім, таких, де однією зі сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з точки зору відповідності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу.
Це справи про:
2.1.1. незаконне звільнення (коли суд поновлює на роботі);
2.1.2. відшкодування збитків (зобов’язує сторону відшкодувати збитки, встановлює їх розмір);
2.1.3. скасування рішення управлінського органу (про надання жилого приміщення) та ін.
Форма втручання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосередньою).
Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу державного управління буде і у разі вирішення суддею справ, які розглядаються у цивільно-правовому порядку (в тому числі справ про адміністративні правопорушення). Ці правила врегульовано главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК). Судові рішення в таких випадках або скасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх посадових осіб), або ж не визнають юридичної сили за актами, що суперечать закону.
2.2. При розгляді кримінальних справ (найбільш показові з них – про розкрадання майна) суд, навпаки, може застосовувати тільки непряму (опосередковану) форму втручання. Поряд з вирішенням питання про винність особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє законність дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить окрему ухвалу (ст. 340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі – КПК). Це форма інформування державних органів, комерційних та інших структур, об’єднань громадян про виявлені порушення закону і умови, що їх породжують. Суд повідомляє про необхідність вжити заходів щодо їх усунення і попередження в майбутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації, на підприємстві, в установі, куди надіслана його ухвала, як це відбувається при розгляді деяких цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення та справ по скаргах громадян. Обов’язок прийняти управлінське рішення по окремій ухвалі та змінити ситуацію на краще лежить на керівництві відповідних органів і організацій.
3. Контроль з боку арбітражних судів
Має багато спільного з контролем з боку судів загальної компетенції. Основна відмінність між ними полягає в предметі спору і суб’єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Арбітражні суди у своїй діяльності керуються Арбітражним процесуальним кодексом України та Законом України від 4 червня 1991 року. “Про арбітражні суди”. Значні відмінності має і процедура розгляду справ. Висновок:
Судовий контроль в управлінні – це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках – застосуванню до цих суб’єктів правових санкцій.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)