Адміністративне право – Кісіль З. Р. – 1. Об’єднання громадян

1. Об’єднання громадян

Конституція України в ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об’єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об’єднань громадян.

До громадських організацій, як визначено в ч. З цієї самої статті Конституції, належать професійні спілки. Професійні спілки – добровільні, неприбуткові організації, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності та основним завданням котрих є репрезентація інтересів таких працівників у відносинах з керівними органами, вирішення конфліктних ситуацій виробничого характеру, нагляд за дотриманням прав особи, яка здійснює трудову активність, ініціація створення актів загально-колективного правового регулювання (колективних договорів, угод різних рівнів). Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Частина 1 ст. 37 забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Відповідно до ч. 2 ст. 37, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім того, ч. 5 ст. 37 не допускає утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших державних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об’єднань громадян, конкретизують і деталізують інші закони та підзаконні акти. їх сукупність (у т. ч. Конституція) становить специфічну систему і є законодавством про об’єднання громадян.

Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб’єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень. Держава інтенсивно та цілеспрямовано регулює їх діяльність шляхом нормативного закріплення запільних вимог щодо формування та діяльності таких структурних формувань. Проте використовувані у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих, які застосовуються щодо державних органів.

Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноваження громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовідносинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об’єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує дотримання їхніх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, як і втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Центральне місце у законодавстві щодо функціонування в Україні об’єднань громадян належить Закону України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року.

Саме він визначає, що об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Важливою особливістю цього Закону України є те, що його дія не поширюється на професійні спілки, а також на релігійні, кооперативні організації, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди), інші об’єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.

Отже, об’єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування; по-друге, формування, яке утворене на основі єдності інтересів громадян; по-третє, формування, яке утворене громадянами для спільної реалізації наданих їм на законних підставах прав і свобод.

Слід зазначити, що законодавець визначає коло осіб, які можуть виступати засновниками об’єднань громадян.

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є:

А) громадянами України;

Б) громадянами інших держав;

В) особами без громадянства.

Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організації! зроблений виняток. Ними можуть бути особи, які досягли 15-річ-ного віку.

Членство в об’єднаннях громадян регламентується ст. 12 цього Закону. Відповідно до неї членами політичних партій можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлюється їх статутами. Крім фізичних осіб, у діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки мають передбачатися їх статутами.

Передбачаючи різноманітні обмеження щодо членства, чинне законодавство категорично забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв’язку з належністю чи неналежністю до об’єднань громадян.

Ніхто не може бути примушений до вступу до будь-якого об’єднання громадян. Належність чи неналежність до об’єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тому чи іншому об’єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв’язку з її статтю або національною належністю. Обмеження щодо перебування у політичних партіях окремих категорій громадян встановлюються Конституцією та законами України.

На працівників апарату об’єднань громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та діяльності об’єднань громадян. Ними є:

O добровільність утворення;

O рівноправність усіх членів;

O самоврядування;

O законність;

O гласність.

Останній принцип, крім іншого, передбачає, що об’єднання мають регулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та видатки.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об’єднань громадян і вказує на критерії, за якими здійснюється їх розмежування. Такими критеріями є:

O мета створення і діяльності;

O територіальний масштаб діяльності;

O спосіб обліку членів;

O шлях легалізації (легалізація – офіційне визнання);

O вік, досягнувши якого дозволяється бути членом об’єднання громадян.

Види об’єднань:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об’єднання громадян визнається:

А) політичною партією;

Б) громадською організацією.

При цьому назва об’єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для вирішення цього питання не має значення.

Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми соціально-політичного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян та представництва такої організації шляхом висування кандидатур на участь у виборах та інших політичних заходах задля збереження чи набуття політичної влади, реалізації першочергових програмних цілей.

Громадська організація – це об’єднання громадян, утворене для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації.

Вони можуть бути: всеукраїнськими; місцевими; міжнародними.

До всеукраїнських належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих – діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці; до міжнародних – діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави.

3. За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися на такі:

А) що мають фіксоване індивідуальне членство;

Б) що не мають фіксованого індивідуального членства.

4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об’єднання громадян класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом:

А) реєстрації;

Б) повідомлення про заснування.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами (легалізуючими органами). До таких органів належать:

А) Міністерство юстиції України;

Б) місцеві органи виконавчої влади;

В) виконкоми сільських, селищних, міських рад.

5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об’єднання громадян, розрізняють, по-перше, політичні партії, по-друге, громадські організації дорослого населення, по-третє, молодіжні та дитячі громадські об’єднання.

Вік членів політичних партій – 18 років, членів громадських організацій -14 років, вік молодіжних і дитячих організацій встановлюється статутами цих організацій.

За діяльністю об’єднань громадян встановлюється державний контроль і нагляд.

Контроль за дотриманням об’єднаннями громадян положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять об’єднання громадян, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи державної податкової адміністрації.

Якщо об’єднання громадян порушує законодавство, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення:

O попередження;

O штраф;

O тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

O тимчасова заборона (зупинення) діяльності об’єднання загалом;

O примусовий розпуск (ліквідація).

Попередження виноситься у письмовому вигляді легалізуючим органам при вчиненні правопорушення, що не спричиняє обов’язкового застосування іншого виду стягнення.

Штраф накладається у судовому порядку за поданням легалізуючого органу чи прокурора у випадках грубого чи систематичного вчинення правопорушень.

Тимчасове припинення окремих видів чи всієї діяльності виконується рішенням суду за поданням легалізуючого органу чи прокурора на строк до 3 місяців. Цей строк може бути продовжений судом, але при цьому загальний термін заборони на діяльність не може перевищувати 6 місяців.

Примусовий розпуск (ліквідація) об’єднання застосовується судом (за рішенням суду) на підставі подання легалізуючого органу чи прокурора за такі порушення:

1. Вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України “Про об’єднання громадян”, коли метою діяльності організацій є;

O зміна шляхом насильства конституційного ладу і територіальної цілісності держави;

O підрив безпеки у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

O пропагування війни, жорстокості, насильства, фашизму і неофашизму;

O розпалювання національного і релігійного розбрату; створення незаконних воєнізованих формувань;

O обмеження загальновизнаних прав людини.

2. Систематичне чи грубе порушення ст. 22 Закону (стаття вводить обмеження стосовно отримання політичними партіями та їх установами, організаціями грошових, матеріальних коштів, майна. Це такі обмеження:

O отримання коштів і майна від іноземних державних організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян, осіб без громадянства; державних органів, підприємств, установ України, якщо це не передбачено законом;

O підприємств, утворених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави чи іноземного учасника у базовому активі останньої перевищує 20 відсотків;

O нелегалізованих об’єднань громадян;

O анонімних пожертвувачів.

Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цінності.

3. Зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона такою не визнається.

4. Продовження протиправної діяльності після накладення інших стягнень (попередження, штраф, припинення діяльності). Об’єднання громадян можуть припиняти свою діяльність:

А) шляхом реорганізації згідно зі статутом;

Б) шляхом ліквідації, що проходить або через саморозпуск, або через примусовий розпуск.

Діяльність політичних партій в Україні регламентована Законом “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.

Право громадян на свободу об’єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ніхто не може бути примушений до вступу до політичної партії або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Встановлення обмежень права громадян на свободу об’єднання у політичні партії допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Усі політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4) підрив безпеки держави;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання на права і свободи людини;

8) посягання на здоров’я населення.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який, відповідно до Конституції України, має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути:

1) судді;

2) працівники прокуратури;

3) працівники органів внутрішніх справ;

4) співробітники Служби безпеки України;

5) військовослужбовці.

Таке обмеження регламентується чинним законодавством та безперечно обумовлене можливістю використання власних владних повноважень задля пропагування позиції такого об’єднання, спрямоване на превенцію деформаційних процесів у діяльності таких службовців, задля дотримання принципу еквівалентності правового статусу будь-якої особи, недопущення лобіювання інтересів політичної сили у державних інстанціях.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії. Членство в політичній партії є фіксованим. Обов’язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії. Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.

Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Політичні партії зобов’язані мати програму і статут.

Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.

Статут політичної партії повинен містити такі відомості:

1) назву політичної партії;

2) перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;

3) порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;

4) права та обов’язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;

5) порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків;

6) порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;

7) порядок скликання та проведення партійних з’їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;

8) джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії;

9) порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквідації (саморозпуску).

Назва політичної партії та її символіка неповинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав.

До символіки належать:

А) партійний гімн;

Б) прапор;

В) розпізнавальний знак;

Г) девіз.

Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. На установчому з’їзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні та контрольно-ревізійні органи.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після ЇЇ реєстрації. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України. Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:

1) статут і програма політичної партії;

2) протокол установчого з’їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;

3) підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог цього Закону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;

4) відомості про склад керівних органів політичної партії;

5) платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

6) назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший порядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України. Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Міністерство юстиції України, його відповідні органи після реєстрації видають політичній партії, обласній, міській, районній організації партії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, а також про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань.

Відповідно до чинного законодавства, політичні партії мають право:

1) вільно проводити свою діяльність у межах,1 передбачених законодавством;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати міжнародні спілки з дотриманням вимог чинного законодавства;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, надавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

А) можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

6) брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації у встановленому порядку;

В) вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами у встановленому порядку. Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Вони також мають право на власне рухоме та нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші

Засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.

Чинне законодавство встановлює обмеження у фінансуванні політичних партій. їх фінансування не допускається:

1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом;

2) державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;

3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4) благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями;

5) анонімними особами або особами під псевдонімом;

6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1) Міністерство юстиції України – за дотриманням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії – за дотриманням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі.

3) Рахункова палата, Головне Контрольно-ревізійне управління – за використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету України на фінансування їх статутної діяльності.

У разі порушення політичними партіями Конституції України та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

Попередження про недопущення незаконної діяльності застосовується у разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідальність. Формою попередження є припис Приписи про недопущення протиправних вчинків видають органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій.

Заборона політичної партії є одним із шляхів припинення діяльності партії. Вона здійснюється в судовому порядку у разі порушення вимог, встановлених Конституцією України та іншими законами України, щодо її створення і діяльності. Юридичною основою розгляду такої справи у суді є подання Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Крім заборони, політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому законами України.

Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з’їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Водночас з прийняттям такого рішення з’їзд (конференція) політичної партії приймає рішення щодо використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі після проведення розрахунків у черговості, що встановлена законодавством, у обсязі, еквівалентному надлишку матеріальних резервів, які обліковуються у ліквідаційному балансі.

Анулювання реєстраційного свідоцтва здійснюється:

А) у разі невиконання вимоги щодо утворення протягом шести місяців з дня реєстрації партії своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим;

Б) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах;

В) невисування політичною партією своїх кандидатів на вибори Президента України та вибори народних депутатів України протягом десяти років. У зазначених випадках орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Особливості правового регулювання, засади створення” права та гаранти діяльності професійних спілок визначаються Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 року.

Професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Вони створюються на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності, а інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Належність або неналежність громадян до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, гарантованих чинним законодавством України.

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності та видів господарювання; у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки.

Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів селянських (фермерських) господарств, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв’язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

Профспілки можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус первинних мають профспілки, організації котрих функціонують та фактично прикріплені до певного підприємства, установи чи організації.

Статус місцевих мають профспілки, дві або більше організації яких діють на підприємствах, в установах або організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, села).

Статус обласних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі; об’єднують у профспілці членів профспілки, які працюють за певною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі.

Статус регіональних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:

1) наявність організаційних ланок профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України;

2) наявність організаційних ланок профспілки в більшості тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі, та які об’єднують членів профспілок цієї галузі або членів профспілки певного фаху, професії;

3) об’єднання у профспілці членів профспілки, які працюють за певною професією чи фахом в Україні.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Вони самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об’єднаннями. Вона сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їхніх знань щодо правового та соціального захисту працівників.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з’їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Статут (положення) профспілки має містити:

1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її керівних органів (юридичну адресу);

2) мету та завдання профспілки;

3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вихід з неї;

4) права, обов’язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки;

5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;

6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організаційних ланок та керівних органів профспілки, порядок формування їх складу;

7) умови, терміни, порядок скликання з’їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;

8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, контроль за діяльністю виборних органів профспілки;

9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрямки їх використання;

10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки;

11) порядок внесення змін до статуту профспілки;

12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.

У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Профспілки, їх об’єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з’їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об’єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з’їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об’єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі.

Діяльність профспілок, їх об’єднань, яка порушує Конституцію та закони України, може бути заборонена за рішенням суду. Не допускається примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об’єднань за рішенням будь-яких інших органів.

Важливими суб’єктами адміністративного права є органи самоорганізації громадян. До них належать громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети, батьківські комітети в школах, різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров’я (ради клубів, кінотеатрів, поліклінік тощо), ради громадськості мікрорайонів, ради громадських пунктів охорони порядку, товариські суди, народні дружини тощо. Усі вони є ланцюгами широкого і розгалуженого механізму місцевого самоврядування.

Призначення цих органів полягає в активному сприянні роботі місцевих державних адміністрацій, місцевих рад, їх виконавчих комітетів з обслуговування населення, підтримання громадського порядку, здійснення контролю.

В основі утворення та функціонування органів самоорганізації громадян є демократичні принципи:

Законності, виборності, змінюваності, підзвітності зборам (зібранню) громадян, гласності, участі населення в їх роботі.

Як суб’єкти адміністративного права вони керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів (зібрань) громадян або їх представників.

Завдання цих формувань, їх компетенція, форми і методи діяльності детально регламентуються в положеннях про них.

Так, ради громадських пунктів охорони порядку, відповідно до Положення про ці формування, аналізують стан громадського порядку в мікрорайоні; розробляють заходи щодо його підтримання, які здійснюються орган

(2 votes, average: 3,00 out of 5)